— Звісно, — зраділа я, звільнена від контактів з дітьми, які важко піддаються вихованню.
— Катерино! — зайва дієвість Вікторії очевидячки загрожувала мені новими неприємностями. — Від сьогодні наймаю тебе на роботу. Ти, як приватний детектив, допомагатимеш мені в пошуках чоловіка.
Шурик, наймаючи мене на роботу, хоча б вдавав, що цікавиться моєю згодою на участь у заході. Вікторія такою делікатністю по відношенню до мене похвалитися не могла. От же ж сімейка! Звідки ця пристрасть залучати непрофесіоналів до сумнівних справ?
— Зв'яжемося по телефону, — не бажаючи чути жодних заперечень, кинула Вікторія, вже підштовхуючи сонних і тому тихих дівчаток до виходу. — Тільки не відходь поки що від телефону. Раптом Олександр все-таки зателефонує додому. Не хвилюйся, десь за годину Тетяна прийде та змінить тебе.
Двері хряпнули. Я пройшла до вітальні, присіла на диван. Необхідно було зосередитися. Шурик записав на своєму дурнуватому аркуші прізвища семи осіб… Ожигов був передостаннім. Закінчувався список тією самою «зіркою сучасної естради», інформацію про котру я повинна була збирати пізніше. До речі, з тією зіркою нині тісно співпрацює Жорик… Чому ж своє досьє Шурик складав лише на трьох учасників списку? Чому Кішка взагалі в списку не значилася, але дослідження її справи мені доручили? Так, а звідки біля Кішки раптом узявся Вадька? О, як же я могла забути: слід терміново попередити Вадима, що Кішка просто викачує з нього гроші… А чого це раптом Вадимові так припекло женитися? Цікаво, що пов’язує людей, котрі потрапили до Шурчиного списку?
Запитання хаотично металися в бідолашній голові, яка вже засинала. Відповіді блукали десь поза зоною мого світосприйняття. Я на мить заплющила очі.
— Дитинко, прокиньтеся, — судячи з того, що ці слова сиділи в моїй свідомості вже досить давно, Тетяна не вперше мене кликала. — Тут господарка на дроті. Говоритимете?
Я швидко підхопилася. Як же це я заснула?
— Ало, Вік? — я взяла слухавку.
— Спиш? — як завжди в робочій обстановці голос Вікторії звучав холодно й був цілковито позбавлений емоцій.
— Ні, — відверто зізналась я.
— Уже ні, чи ще ні?
— Взагалі ні. Сказати по правді, я гадала, що не спала, а думала. Виявилося, це я не думала, це мені снилося, що я думала.
— Що-що?
Я тяжко зітхнула. Давно помічено: щойно спробуєш повідомити людям таке, що їх не влаштовує, як вони миттю втрачають здатність розуміти сказане.
— Не має значення. Загалом, поки що жодних новин. Мені зараз потрібно збігати в одній справі, а по тому я вдома буду.
— Будь ласка, — благала Вікторія, котра вже забула про власну робочу незворушність, — не йди надовго. Раптом знадобляться рішучі дії, а вдома сама Таня…
— Ну гаразд, — по правді кажучи, я не зовсім розуміла, чим зможу бути корисна під час рішучих дій, але відмовити теж якось не вийшло, — зараз я відлучуся ненадовго та повернусь.
— Чудово. Тільки не здумай ушитися! Ох уже ці працівнички…
Я навіть не мала сили огризатися на той начальницький тон.
— Тетяно, ви не могли б допомогти мені? — покликала я хатню робітницю.
Улюблениця родини Силенських — величезна, добросердна Тетяна — слухняно відставила праску.
— Могти можу, що за питання. Тільки чомусь мені здається, що поки ви, дитинко, не виспитесь як слід, вам ніхто не допоможе.
— Тань, тільки пообіцяйте, що не зомлієте, не зчините істерики, і взагалі, нікому нічого не розповісте.
— Так, — кивнула Тетяна.
— Річ у тім, що в нас Шурик пропав.
Тетяна сплеснула ручиськами й важко опустилася на стілець.
— Та як же це? Та хіба він річ яка, щоб пропасти? Ой лишенько…
— Лишенько буде, якщо ми нічого не робитимемо, — я намагалася говорити якомога бадьоріше. — Мені потрібно, щоб ви обдзвонили всі інстанції та розпиталися. Коли про що довідаєтесь, негайно телефонуйте мені на стільниковий. Тільки не Вікторії, вона дуже нервується від будь-яких новин. Телефонуйте відразу мені. Зрозуміло?
Тетяна швидко закивала.
— Якщо хто буде дзвонити… Мало там що, викуп за Шурика, чи ще чого вимагати, — ви чесно говоріть, що хазяїв немає вдома. Нехай дзвонять пізніше. Тільки не надавайте їм жодної інформації, - провадила я інструктаж.
— А можна просто не брати трубки? — благала перелякана Тетяна. — Раптом бовкну щось, клопоту буде… Самі зрозуміють, що хазяїв нема.