Мізки мої чудово розуміли, що їхня господиня поводиться, мов дитина, проте сама я гарячково шукала виправдань, аби не йти зараз до Вікторії. Ні, я не боялася її обурення. Мені просто було страшенно соромно.
«Та й як до неї потрапити? Охоронець усе одно не пропустить».
«Ну ж бо, придумай що-небудь!»
Гаразд, з'являтися, то з галасом. Роздумуючи, я вдивлялася у вікна кабінету Віки. «Звичайно, можна було б видертися до неї на карниз, стискаючи в зубах зірвану з тутешньої клумби троянду…»
Охоронець не зводив з мене підозріливого погляду.
«Втім, навряд чи це зменшило б тягар моїх гріхів».
Я підійшла ближче до особняка, набрала побільше повітря та щосили заволала:
— Силю! Си-и-лю!
Як і всі нормальні люди, в дитинстві Силенська мала прізвисько.
Віктория, позеленіла від такого панібратства, але з недобре примруженими очима з'явилась у вікні. Я вирішила припинити лемент і розпочала пантоміму. Для початку надула щоки, втягла шию, округлила руки та злостиво насупилася. Далі знову прибрала людського вигляду й постукала себе кулаком по лобі. Нарешті склала руками хрест, що означало край. Вийшло, як на мене, дуже переконливо. Принаймні, охоронець себе впізнав і ображено насупився. Вікторія не втрималася і розсміялась.
— Те, що ти страшенна дурепа, я зрозуміла, а от остання картинка що означала? — знущалася Віка, котра для цього навіть не полінувалася розчинити вікно.
— Я кажу, що ваш цербер мене не пускає.
— Правильно робить. Я просила нікого до мене не…
— Навіть мене?
— Хто ж знав, що ти приїдеш. Та вже заходь.
Охоронець просяяв від схвалення його дій з боку Вікторії так, що забув про всі свої образи.
— Дякую, — чарівно посміхнулась я, рушаючи до сходів.
Секретарка Вікторії, на щастя, кудись вийшла. Бо довелось би ще їй пояснювати, чого це я раптом приїхала, коли Силенська просила нікого до себе не допускати.
— Я телефоную тобі вже цілу вічність! — таки зустріла мене грізною тирадою подруга. — Невже так складно бути на зв'язку, коли це важливо!
— Сталося щось нове?
— А старого тобі не досить? Просто я не хочу, щоб на телефоні була Тетяна. Вона може не зорієнтуватися у випадку чого. Катю, я ж просила тебе: недовго… Невже якісь справи тобі важливіші за мого чоловіка?!
Як я і припускала, поза залежністю від наявної в мене поважної причини Вікторії знадобилося кілька хвилин покричати, щоб почати розумно сприймати мою розповідь.
— Чому ти впевнена, що це саме твій Хтось?
— Не вірю в таку кількість збігів, — від згадки про рідний кухонний стіл із неприбраною чашкою я знову відчула напад містичного жаху та заходилася виговорюватись. — Тому що, кажу ж тобі, ця людина була в квартирі відразу після першої моєї розмови з Шуриком. Потім він зірвав мені переговори з Равликом, далі викрав теку… Швидше за все, він же викрав і Шурика.
— Чому ти гадаєш, що все це зробила одна людина? — Вікторії миттєво передався мій настрій, і її теж почало трішки лихоманити.
— Я оптимістка. Не бажаю навіть припускати, що насправді це зграя бандитів. Крім того, і в розмові з Равликом, і в пивниці, з якої зник Шурик, діяла одна людина. Прикмети, викладені очевидцями, збігаються.
— Так, але Олександр пішов зовсім з іншою людиною.
— Точно! Виходить, у Когось є, принаймні, один спільник, — мене це відкриття анітрохи не порадувало. — Віко, я додому не піду! Спершу цей лиходій вирішив просто попередити мене, далі налякати, демонструючи, як легко вміє проникати в чужі помешкання. Що ж далі буде?
— Зрозуміла! — закричала раптом Вікторія.
— Знайшла чим пишатися, — пирхнула я, — це кожному зрозуміло. Наступним його кроком після того, як він усвідомить, що я продовжую розслідування, буде щось більш радикальне. Він спробує мене вбити! Він очевидячки професіонал, отже, зуміє домогтися задуманого.
Страх поступився місцем смиренню і нестерпним жалощам до себе. Єдине втішало: Жорик ніколи не пробачить собі від'їзду у відрядження. Знатиме, як мене кидати саму!
— Та ні, — Вікторія аж сяяла. Мабуть, і в часи, коли Шурик ще не зникав, вона виглядала не такою щасливою, — я зрозуміла, з якого боку до всього цього підступатися. Цей твій Хтось, котрий попереджає тебе записками та чашками з кавою… Він повинен дуже добре тебе знати. Розумієш?
— Не обов’язково. Він просто стежить за мною, — про всяк випадок я роззирнулася навсібіч. — Звідси і вся інформація про мої зустрічі. А з викраденням Шурика, гадаю, вийшло так. Напарник повів Шурика…
— Чий напарник? Як повів? Адже барменша казала, що Шурик сам пішов зі своїм співрозмовником! Та ще й обіймаючись…