— От і я так думаю, — Вікторія повернулася до теми розмови. — Лише згодом, значно пізніше, Шурик запідозрив, що не все так гарно, як хотілося б. Почав збирати матеріали на жертв, переконався в їхній безневинності…
— Навіщо?
— Гадаю, хотів перервати ланцюг злочинів…
— І тут я наштовхнула його на думку, що можна відверто заявити про своє небажання брати участь у подальших справах групи… Ну хто мене тяг за язика? Може, Шурик зібраний матеріал до міліції відніс би.
— Навряд чи, — стомлено зітхнула Вікторія, — він не стукач. Тому й вирішив чесно попередити твоїх Когось із Блондином.
— А вони його схопили і…
— І тримають під охороною. Він геніальний винахідник, будь-яку шкоду йому завдавати невигідно.
— Загалом, ти маєш рацію.
Ми хором зітхнули по різні кінці дроту, обидві чудово розуміючи, що останні фрази були продиктовані палким бажанням дійти зручного нам висновку. Вікторія пообіцяла незабаром прибути й поклала трубку.
Усе це мені страшенно не подобалося. Понад усе бентежила неминуча участь у всій цій історії мого нинішнього благовірного. На жаль, я просто зобов'язана була попередити його про те, що Діти Дєточкіна зазіхають на авто його клієнта. Але як же це зробити, не відкриваючи своєї участі в розслідуванні? І потім, може, нам із Вікою все це лише здається. Може, її співробітник неправильно розтлумачив список? До речі, про співробітника…
Телефон у цій квартирі, схоже, був запеклим ворогом розумних міркувань: дзвонив, щойно я починала обмірковувати бодай щось тверезе та зважене.
— Так?
— А чого ти вже мого голосу не вдаєш? — жваво поцікавилась Віка. — Ідея твого телефонного перевтілення мені сподобалася.
— Забула, — чесно зізналась я, — ти своїми безперервними дзвінками не даєш мені зосередитися.
— У нас є ще новини.
Я насилу здолала бажання негайно покласти трубку.
— Говори!
— Не лякайся так. Усе гаразд. Просто телефоную, аби сказати, що хвоста твоєму сусідові вже приставили.
Не надто чемно я подякувала за таку гарну звістку, бо якраз настав час поділитися власними міркуваннями.
— Віко, в мене тут виникли недобрі передчуття…
— Ну? — до моїх передчуттів Вікторія завжди виявляла підвищений інтерес.
— Твій працівник… Ну, той, котрий наш список розтлумачував. Зваж, він теж, мабуть, второпав, про що йдеться, і тепер забагато знає…
— Про це я вже подбала, — досить різко мовила Вікторія.
— Ти що, вбила його? — вжахнулась я.
— Боже борони, — Вікторія навіть розсміялася, — як тобі язик повертається отак жартувати? Я йому просто запудрила мізки історією, буцімто знайшла цей список дорогою додому, і, мовляв, тепер віднесу копію до міліції… Ну і, звісно, що про це краще нікому не розповідати. Адже в нас країна така: якщо хтось довідається, що ти про цей список чував, можуть запідозрити в причетності до злочину. Доведи потім, що ти не верблюд. — Вікторія перевела подих. — Отже, в нас усе о'кей. Мій працівник мовчатиме, а твій сусід під наглядом.
Після цього повідомлення Вікторія нарешті поклала трубку. Я знову замислилась. Відверто кажучи, в причетність Артема до викрадення Шурика вірити не хотілося. Тимко, хоча й відзначався крайнім ступенем шкідливості, все-таки був непоганим хлопцем. Може, Вікторія помилилася? І потім, хто сказав, що Шурик не міг розмовляти з хлопцем про щось інше? Я підозрювала, що незабаром з'ясується цілковита безневинність Артема й Вікторія вболіватиме через марно витрачені трудові ресурси. Підозри ці мали суто інтуїтивний характер і базувалися лише на моїх особистих симпатіях до невгамовного сусіда, тому до уваги їх навряд чи варто було брати. Отже, що не крок, то мерзенніша вимальовувалася ситуація. Я, на жаль, цілком їй відповідала, поступово перетворюючись на безпринципного монстра. Шурика не вберегла, Жорикові про прийдешні неприємності поп-зірки не повідомляю… І ось тепер, наостанок, вплуталася у війну проти власного сусіда.
Але, з іншого боку, хто ж їм усім винен, адже вони тільки й роблять, що встряють у жахливі авантюри? Знали ж, мабуть, на що йшли.
Телефон Силенських був сьогодні рідкісно популярний.
— Алло? — цього разу я знову змінила тембр голосу. Нехай Вікторія порадіє.
— Добридень, мені потрібна Вікторія Силенська.
Серце моє скажено забилося. «О, це вже занадто! — швидко заторохтів хтось усередині. — До такого повороту я не готова. Вимкніть це кіно! Перемкніть канали, переверніть платівку! Зупиніть літак, я зійду!!!»