— Катерино, ти де? — не чекаючи на відповідь, Віка пройшла в кухню. — Ходи-но сюди!
Я послухалася, готуючись до майбутньої розмови.
— Цей твій сусід зовсім нестерпна істота, — Вікторія мала стомлений вигляд і була якась над міру заклопотана. — Він і не збирається вирушати в справах. Гуляє, бачся! Зараз сидить просто на траві біля центральної площі, шарпає струни на гітарі та репетує пісні з матюками в товаристві непристойних з вигляду молодиків. Бідолашний охоронець, змушений це слухати, що не десять хвилин мені телефонує з проханням змінити об'єкт стеження.
— Віко, був дзвінок від викрадача.
Вікторія перемінилася на виду та впустила ложку. Я на мить замислилася й відразу пожалкувала про сказане.
— Сказав, що передає трубку Шурикові, — почала гарячково виправляти становище. Дзвінок і прохання викрадача навряд чи змогли б заспокоїти Вікторію. А от слова Олександра, безумовно, мусили справити на неї суттєвий вплив. Не поспішаючи, намагаючись згадувати властиві Шуриковій мові слівця, я передала Вікторії свою телефонну розмову з Робіним. У Вікторії мусило скластися враження, що Шурик уже залагодив справу. Нібито все, що необхідно було зробити для покриття боргів, планувалося завершити протягом найближчого тижня. Уже складений мною план дій не передбачав передчасного втручання охорони Вікторії в життя та здоров'я мого першого колишнього чоловіка. Для початку належало з'ясувати, у чому й наскільки винний Робін.
— Таким чином, — закінчила я свою розповідь, — ми можемо заспокоїтися. Тут усе очевидна правда. Нам треба просто перечекати цей тиждень. Шурикові нічого не загрожує.
— А кому загрожує? — не в лад запитала Вікторія.
Я знову замислилалася.
— Багато кому. Авто нашої поп-зірки, наприклад, і далі загрожує зміна власника — це питання, як і раніше, не давало мені спокою. — Нам із тобою — загрожує нервовий розлад…
— Він не сказав, коли телефонуватиме знову?
Схоже, безсонні ночі далися Вікторії взнаки.
Дурнуваті запитання так і сипалися з її вочевидь напівсонної голови.
— Віко, тобі треба поспати. Давай так: надумаєш почати будь-що — негайно телефонуй. А поки просто лягай. І відкликай охоронця від Артема. Раптом викрадачі здогадаються, що стеження — твоя справа. Це загрожує Шурикові неприємностями. Гаразд?
Якби Вікторія і хотіла, вона не змогла б продовжити стеження. Охоронцям-бо також іноді доводиться спати. А втаємничувати у особисті справи ще когось Вікторія вже навряд чи хотіла. Я щиро пораділа за Артема, який не виказав досі місця проживания Вадима.
«А може, Тимко взагалі тут ні до чого?» — знову промайнула надія.
Вікторія на подив спокійно сприйняла звістку про те, що я її полишаю. Мабуть, їй справді необхідно було відпочити. Я пообіцяла, що повідомлю, щойно Хтось знову з'явиться на обрії, і намагаючись не думати про сон, кинулася до найближчого інтернет-кафе.
План був простий. Я збиралася докладно записати всю інформацію про Дітей Дєточкіна та залишити її на збереження в інтернеті. Для цього створила нову поштову скриньку та відіслала на неї звіт, який у мене вийшов.
Звичайно, простіше було б написати викривального листа про Робіна на папері та віддати Вікторії з проханням розпечатати у випадку, якщо я не повернуся протягом, скажімо, двох днів. Але, на жаль, люди — істоти недосконалі. Я б, наприклад, на місці Вікторії, не втрималася та прочитала задовго до зазначеного терміну. Тоді вийшло б, що я підставила Робіна, ще не цілком переконавшись у тому, що він винен. Ні, спочатку належало все точно з'ясувати, а вже потім розкривати чи не розкривати для громадськості імена Дітей Дєточкіна. Якщо ж у процесі розслідування зі мною станеться щось лихе, тоді справа матиме цілком інший вигляд. Світ прочитає залишене мною в інтернеті послання та покарає злочинців. Для такого страхування найбільш підходила сестриця Настуся. Головною перевагою Настусі як особи, що підходила для цієї ролі, було її повне незнания інтернету.
— Алло! Ненько, привіт! Методів поводження з телефоном навчилася? Як тобі вдається подолати надмірну кількість підлітків удома?
Споряджаючи Дарину до нас на дачу, Вікторія про всяк випадок видала моїй мамі стільниковий телефон, тимчасово відібраний у Тетяни.
— Краще запитай, як їм вдається впоратися зі мною, — засміялась мама.
— Поклич-но мені Настусю, плі-із.
— Навіщо? — мати була щиро здивована.
М-да… Того, що ненька не дозволить собі залишити без уваги мій дивний дзвінок, я не врахувала.
— Пишу статті про дівчаток-підлітків, хочу поставити з допомогою сестриці один експеримент.