Кішка не знайшла, що відповісти. Вона очікувала, що я кинуся воювати за своє право на запудрювання мізків іноземцеві, почну перепрошувати, намагатися налагодити стосунки, або й взагалі відмовлюся розмовляти на цю тему. Щодо цих варіантів вона заготувала належну тактику. Але до настільки дивної неправди з мого боку підготована не була.
— Гарно брешеш, — насторожено примружилась вона й схилила голову набік. — Про що тобі з ним розмовляти?
Я виглянула з-за плеча Валерії і не знайшла Робіна на тому місці, де він залишався.
— Леро, пробач, мені терміново потрібно його знайти. Потім поговоримо, — я спробувала відійти, але Кішка з несподіваною силою стисла мою долоню.
— Оце вже ні! Спочатку поясни, що до чого…
Ну не битися ж із нею?!
— Слухай-но, Леро, — мені було смішно й сумно водночас, — поспішаю тобі повідомити, що Вадим Робін є моїм колишнім чоловіком. Уяви собі, крім посади твого спонсора, він має ще певний статус. Заміж я за нього не збираюся. Дякую, там я вже була. І нікому зі своїх знайомих такого щастя не побажаю. А от поговорити з ним повинна. Як бачиш, маю на це значно більші права, ніж ти. Причому, зауваж, у твої з ним справи я не втручаюся, хоча й могла б. Тож будь люб'язна…
Вираз обличчя Кішки кардинально змінився.
— Але ти це… — Валерія затнулася, — ти ж мені не говорила… Аліменти — справа свята…
— Тепер говорю, — я не зовсім зрозуміла, до чого тут аліменти, але про всяк випадок вирішила Кішку не переконувати. — Вибач, мені його знайти потрібно.
— От тобі й маєш, — протягла Кішка і її очі, які завше світились у вузеньких щілинах, незвично покруглішали, що означало безмежний подив. — Уже чого-чого, а такого припустити ніяк не могла. Ти це, не гнівайся. От же ж!
Я легко кивнула на знак вибачення, лишила Кішку наодинці з її приголомшливим відкриттям і кинулася шукати Робіна.
— Чого ж ви мене, Миколо, покинули напризволяще, — почула я, відходячи. Кішка вже посміхалася Ключці, який підійшов до неї. — Якби не Катерина, я б збожеволіла з нудьги.
Мене завжди вражало вміння Кішки миттєво перетворюватися з базарної дівки на інтелігентну кокетуху і в зворотньому порядку.
— Даруйте, а куди Вадим подівся? — поцікавилась я у Ожигова.
— Вам видніше, ви ж його забрали, — не надто радісно відказав Павло Олександрович.
— Господи, знайшли за що ображатися, у вас же цілий фільм був для спілкування!
Ожигов з якоюсь підозрою глянув на мене, потім знизав плечима і ще більш роздратовано промовив:
— Під час фільму пан Робін ходив вас, дівчино, шукати. Боявся, загубитесь у темряві. Не знайшов, бачте… Так нічого мені й не розповів, мерзотник.
Цього разу підозріливо глянула на співрозмовника я.
— Він і справді не знайшов мене. А що він вам пояснити мусив?
Ожигов п'яно гмикнув.
— Що? А те, що поняття «честь» і «справедливість» у цьому світі давно вже перетворилися на порожній звук!
— Це ви до чого? — я блискавично подумки зіставила той факт, що Діти Дєточкіна викрали в Ожигова авто й сьогоднішню фразу Робіна, який, не асоціював друга юності Пашеньку з бізнесменом Ожиговим.
«Схоже, Ожигов знав, що Вадим має стосунок до викрадення… Але звідки? — почав потроху оживати мій Здоровий Глузд. — Павло Олександрович і Вадик — друзі юності… — відразу спливли згадки Ожигова про інших Дітей Дєточкіна, тих, що вважалися борцями з несправедливою радянською дійсністю. — Ожигов, схоже, збирався змусити Робіна згадати про кодекс честі. До чого все це?»
— Та так, — Ожигов не збирався бути зі мною відвертим. — Ні до чого. Просто. Усе це ні до чого. І ваша ввічлива увага мені теж ні до чого!
Ожигов дихнув алкоголем, круто розвернувся й вирушив на полювання за офіціантами. У кращих традиціях нашого міста спиртне, ледь воно опинялося на столах, миттєво поглиналось, тому здобути пійло можна було тільки безпосередньо з таці.
— Перепрошую, куди подівся Вадим, ви не знаєте? — звернулась я до господаря вечірки й відразу пожалкувала про це.
— Ах, люба дитинко, — загримів Господар, — цей негідник залишив вас саму й навіть не попередив, що відлучається. Він пішов проводжати тих гавриків, що кіно нам показували.
— Вони що, темряви бояться? — не стрималась я.
— Ха-ха, — репліка припала Господареві до вподоби, — просто в них залишалася маса невирішених матеріальних проблем. Вадим незабаром повернеться, ви вже не турбуйтесь. Ні-ні, не йдіть, — я спробувала чемно подякувати за відповідь і випаруватися, — я не дозволю такому чарівному створінню нудьгувати. Зробіть ласку, супроводьте мене, поки Робін не з'явиться.