— Кгм, — тільки й змогла вичавити я з себе, — вибачте, щось таке здалося.
Схоже, пан Ожигов не збирався виказувати Вадима. З якогось боку це навіть радувало.
«Ідіотко! — знову ввімкнувся Здоровий Глузд. — Відчепися від людини! Невже думаєш, що Робін залишився б на вечірці після того, що вчинив? Він же чудово розуміє, що ти про все здогадаєшся та накинешся з розпитуваннями!»
«Він людина обережна, значить, повернеться, щоб не викликати підозр».
«Та хто, крім тебе, в такому бедламі взагалі увагу на відсутність Робіна зверне? І потім, добра половина гостей роз'їхалася, щойно дізналась про викрадення авто. Нікому не хочеться з міліцією розмовляти. Зараз же наїдуть. Кого тепер варто побоюватися Робіну — то це тебе та Ожигова. Павла Олександровича Вадим підкупив поверненням авто… Тебе чим він підкупив, подумай? Чому він не боїться, що ти розповіси про нього міліції?»
Це запитання на мить загнало мене в глухий кут.
«Тому що Робін довіряє мені… Знає, що я ніколи не зроблю йому нічого поганого…»
«Це чому ж він раптом так про тебе думає? — не хотів угамуватися жорстокий Здоровий Глузд. — Ви не бачилися з ним надто багато років, щоб він міг, не замислюючись, розраховувати на твою підтримку. Підозрюю, що Вадим перестрахувався стосовно тебе якимось іншим способом».
Я згадала про Когось і заходилася рахувати до десяти, щоб побороти сум'яття.
— Дівчино, будьте люб’язні, пройдімо зі мною, — владні нотки грудного баритона не залишали шансів на відновлення внутрішньої рівноваги.
Я здригнулась і рвучко озирнулася. Глузливий, холодний погляд водянистих очей. Правильні риси вродливого обличчя, з якого неможливо було встановити вік того, хто говорив. Одягнений був у цивільне.
— З якого приводу? — я намагалася говорити якомога спокійніше, навіть спробувала вдатися до презирливих інтонацій.
— Тут щойно вчинено крадіжку, свідкам необхідно зібратися біля стоянки. — Посвідчення з'явилося перед моїм обличчям і зникло, перш ніж я встигла будь-що в ньому розгледіти. Навколо ґанку мирно походжали Ожигов та Інтелігентний Молодик.
«А чому це їх не закликають у свідки? Чому не видно людей у міліційній формі? — думки замиготіли в моєму мозку. — Щоб потрапити звідси на стоянку, нам доведеться пройти вздовж неосвітленої стіни ресторану».
— Дякую за повідомлення, я підійду.
— Я проведу вас, — тоном людини, яка звикла до беззастережної покори, промовив незнайомець.
«Ось як, виходить, Робін вирішив застрахуватися від моєї здогадливості… А може, незнайомець діє без вказівок Вадима? Вирішив замести сліди на власний розсуд…»
— Я вас боюся, — зізналась я, дивлячись просто у вічі співрозмовникові. — Нікуди з вами не піду.
Він сторопів.
— Якщо свідкам слід зібратися, то я підійду туди разом з іншими, — провадила я і, не залишаючи незнайомцеві часу для заперечень, голосно заверещала: — Пане Ожигов, пане Ожигові Я з вами! Зачекайте на мене!
І прожогом кинулась до Павла Олександровича. Пострілів у спину не було.
— Ось вам і міліція, — тяжко зітхнув Інтелігент, — тепер на нас марудна справа чекає. Спробуй-но згадати всіх, хто був на вечірці!
— Але ж є список запрошених… Хоча, коли це на такі заходи люди приходили за списком? Знайомі господарів приводять своїх знайомих у той час, як половина справді запрошених на святі відсутня. Мені шкода нашої доблесної міліції.
— А мені шкода усіх нас і моєї кішки, — сумно мовила пані з замисленими блакитними очима в ореолі найтонших зморщечок, яка саме приєдналася до нас. — Бідна тваринка помре з голоду, поки ці тупоголові монстри з'ясовуватимуть що до чого. — Пані повела бровою в бік людей у формі, які нарешті теж з'явилися, і її зморшки промінчиками сяйнули в тому ж напрямку. У юрбі я помітила свого недавнього співрозмовника, який уперто не зводив з мене пильного погляду.
«Що ж це за мент такий, що в загальній колотнечі участі не бере? Колеги он працюють, а він стоїть собі, бовдур, на мене видивляється. Не схожий він на працівника органів, ой, не схожий!»
Рука мимоволі прослизнула в сумочку та намацала телефон. Георгієвого втручання, звісно, не хотілося, але, схоже, ситуація набувала трагічного відтінку.
«Жорик нічим не допоможе! Телепатично знешкоджувати злочинців він поки не навчився! Тільки розтривожиш людину марно. І крім того, уяви його вдоволену пику: ти, бач, без нього навіть з власними колишніми чоловіками розібратися не змогла!»