Я посміхнулася, уявляючи, як другий колишній чоловік, цілий, неушкоджений і вільний, почне за своєю звичкою жартома бурчати: «Ну от, завжди підозрював, що ти до мене ставишся, як до речі. Дорівняла мою значимість до важливості якогось приладу!» Або щось іще кумедніше, наприклад, скаже ось так: «Ех ти, Кет! Це ж не просто прилад, це просто супер-пупер що за штука! Я його знаєш, як довго винаходив? А ти недооцінила, на звичайну людину зміняла. Людей он скільки, а прилад такий один. Могла ще десятьох мужиків на додачу попросити!»
Добре, що вчора в мене навіть забракло сили відігнати свій «Форд» у гараж. Я мимохідь обдарувала вітанням чуйну совість нашої епохи — бабусь-сусідок, що сиділи біля під’їзду, та пританцьовуючи на радощах, підійшла до свого авто.
Багажник було зламано, валізи там не було.
Я безпорадно озирнулася.
— Забрав він валізу, — послужливо заторохтіли сусідки, розштовхуючи одна одну словами, наче ліктями. — Чого ж ти така бліденька стала? Не їла, мабуть, нічого. Хвилин десять як забрав. Ти не хвилюйся, дитинко. Там учора ще цієї валізи й не було. Ох, і як же ж ти в такій спідничині коротенькій ходиш…
Я подумки вилаялась і заприсяглася, що коли стану бабусею, то, якщо й обсаджуватиму лави біля під'їздів, не лінуватимусь розгонити всіх довколишніх злодіїв, котрі на моїх очах по чужих авто нишпорять. «Форд» слухняно рвонув з місця так хвацько, як ніколи досі.
«Наздожену! — чомусь подумалося мені. — Далеко вони відійти не встигли!»
«Стривай! — нарешті переварив усе, що сталося, Здоровий Глузд. — А чому ти вирішила, що це Васько з Сергієм? Звідки їм було знати про валізу в твоєму багажнику? Що ж вони, по-твоєму, про всяк випадок усі підряд авто зламують? Повернися, розпитай свідків по-людськи!»
«Форд» здав назад, порівнявся з дебелою двірничкою, що з'явилася в нашому будинку зовсім недавно, але вже встигла довести до нервового розладу всіх сусідів. Її любов до ранкового сну та дурна звичка здіймати куряву серед білого дня конкурували з моєю короткою спідницею за ступенем несхвалення місцевими бабусями.
— Скажіть, ви бачили, хто забрав із мого авто валізу? — запитала я, опускаючи скло.
— Аякже! — двірничка акуратно поклала мітлу на асфальт і її відразу ж присипало купою дрібного сміття, що витало навкруг. — Усе бачила.
Двірничка відповідала, ніби старанна учениця. Кивала великою кучерявою головою в такт кожному слову і навіть руки об фартух витерла, вважаючи, мабуть, що розмова на «ви» зобов'язує до охайного вигляду.
— Будь ласка, розкажіть, — благала я, вже жалкуючи, що полінувалася проїхати ще метрів зо два та попитати знайомих сусідок. — Скільки їх було, як вони виглядали?
— Один, — заговорила двірничка, — саменький він був. Високий, ставний. З чорними волоссям… Гарний мужчина…
«Хтось! — я зрозуміла, що шансів на повернення валізи вже нема. — Знову він! І здогадався ж, гад… Втім, нічого дивного. Вони з Робіним скрізь шукали, а моє авто залишалась мало не останнім місцем, куди ще не дісталися… А Шурик, звичайно, молодчага… Що, якби в ДАІ знали, як виглядає устаткування Дітей Дєточкіна!? Сиділа б я зараз за ґратами та марно силкувалася довести, що валізу цю вперше бачу! Ще другий колишній чоловік, називається!!! Як він взагалі посмів мене в цю історію втягувати й правди не пояснити? Про якісь кредити, перевірки наплів. І як не сором?»
«Не обвинувачуй людини зопалу! — вступило Сумління, — всієї правди він не сказав, аби тебе не лякати. Одна справа — якась там перевірка на благонадійність бізнесменів, і зовсім інша — боротьба з запеклими злочинцями. І до кого ж було звертатися бідолашному Шурикові, як не до тебе? Таж він просто не мав іншої ради! Його Робін з Кимось уже запідозрили, напевне, й не дали б закінчити розслідування та назбирати доказів проти Вадика. Тому Шурик і «Форда» брав, щоб не надто світитися. Він, може, й не збирався свою валізу в тебе залишати. Просто хотів свій прилад завжди мати при собі в дорозі. Від гріха, точніше, від Когось подалі. А може, Шурик передбачав обшук у гаражі, вважав, що мого авто не зачеплять?»
«Раз у таку сумнівну справу вплутався — повинен був передбачати які завгодно повороти подій», — кволо огризнулась я.
Втім, настав час зав'язувати з такими внутрішніми конфліктами. Як і годиться, з появою зовнішнього ворога, ці війни мусили бути припинені хоча б тимчасово. Я мусила терміново придумати новий план.