Гнида визвiрився на них: "К чорту звiдси!" Але ззаду голос твердий дядькiв Гордiїв:
— Хай i дiти! Сидiть, хлопцi!
З другої хати винiс Яким на руках, як скатертину бiлу, великий аркуш розгорнений i поклав на столi. Край один звис — видно на ньому червоне намальоване щось i написано. "Газета", — пролопотiло по натовпу. А серед малечi — рух, подались обличчям до стола.
— Що воно таке? — питався якийсь.
— Хiба ти не бачиш? — вiдповiв Петрик Мотузчин. — То ж сонце намальовано, що воно сходить. Це нашi хлопцi газету зробили.
Яким, урочистий сьогоднi, гукнув на хористiв. Вибирались iз натовпу, з коридорчика повалили хлопцi, дiвчата й шикувались, сплiтались у вiнок за столом. У дверi знадвору ще валили.
До Тихона Давид прихилився i стиха сказав щось. Той рвучко повернувся, глянув по хатi через голови, знайшов. I довго дивився на неї. Щось саме говорила з молодицями й смiялась. I хоч вiн бачив, що смiялась вона силувано, але ж смiялась, але ж прийшла… Стрiлися поглядами, в очах її блиснула зненависть. Тихiн одвiв свої вiд неї i опустив. I вже потiм i чув усе, i бачив, як крiзь туман, мов то десь далеко, — i шум, i голоси. Лише як гаркнув хор "Iнтернацiонал", а все навкруг рухнулось i завмерло, i Тихiн пiдвiвся. Очi на Якова саме впали. "От сволоч же отака: i з лутки не встав, i шапки не скинув!" Потiм, як стих уже хор, всi сiли, а щось говорив Яким. I кинувся Тихiн лише вiд вигуку:
— Гнида Якiв! — це поспiшав Книш чергу захопити кандидатом своїм у президiю.
Записав Яким. Але Гнида лише оком обвiв збори i вже знав, що провалять, бо ж народу з його табору була тiльки купка. Тому й зняв свою кандидатуру, мовляв:
— Не хочу, бо це зiбрання якесь пiдозрiле! Яким iз виразом великого задоволення закреслив його прiзвище. Навiть олiвця був послинив — забув, що хiмiчний.
Назвали ще iмення: Чумак Гордiй, Мотузка Давид, Кожушний. З хору хтось iз молодих жiночих голосiв:
- Євга Сiренко!
Десь ззаду рух. Оглянулись обличчя з усмiхом. На лутцi Гнида вищирився, i Тягнирядно зареготався на всю хату. А ззаду з ослона, не пiдводячись i збентежено, пвга сказала:
— Ну що ж це, не можна й мiж люди жiнцi поткнутися! Смiх який! — а в хор комусь, бо не пiзнала: — А вам стидно з старої жiнки смiятися!
Виткнулась Зiнька з — за дiвчат i, трошки зчервонiла, тiтцi пвзi сказала:
— Та я, от їй — право, без смiху!
— Iди, Євго, тепер же равноправiі! Уже чоловiки тепер i жiнок не мають повного права бити! — щирив Гнида зуби. I хтось iз жiнок умовляв: "Ну й посидь, яке страшне". Але пвга розсердилась:
— Iди, як ти розумна!
— Пiвненко Химка! — тодi гукнув хтось iз чоловiкiв. — Не доки ж будемо справдi возжатися.
Ще когось назвали. Але то вже так, знали всi, що як трьох треба, то й пройдуть всi три першi, вся дiйснiсть обухiвська за це свiдчила. Нi, на цей раз Чумак i Давид пройшли, Кожушного провалили, бо хотiлось Химку багатьом провести, а Христя з Зiнькою в хорi справжню агiтацiю передвиборну провели за неї. Зайняли мiсця:
Гордiй посерединi, Химка, соромлячись, рожева, пройшла пiд реготом Тягнирядна та Гниди й нiяково сiла дуже рiвно на стiльцi, не насмiлюючись глянути на людей. Гордiй пiдбадьорив її: "Чого ти, мовляв, сидиш, як та квочка на крашанках? Смiливiш треба!" В Химки ще бiльший рум'янець.
Оголосив голова — Гордiй — повiстку денну: доповiдь Мотузки Давида про мiжнародне становище, читання стiнної газети, i ще і газета з мiста, то прочитають, дещо і цiкаве й для них, обухiвцiв.
Далi оглянув пильно збори.
— Давайте покинемо лузати насiння, бо нiчого й не буде чути.
Хто зам'явся, хто покинув лузати. Навiть Гнида Якiв струснув iз полушубка лушпиння, уважний — як же, мовляв, голови та не слухати, а потiм демонстративно ще одкинув заполу й витяг повну жменю, Тягнирядновi подав, набрав собi, ще й перевiяв iз руки в руку, губами дмухаючи. Став знову лузати, тiльки ще пильнiше та завзятiше.
Гордiй похмурився, а лише те сказав, що — звiсно, хто несвiдомий, хай лузаі. I курити треба покинути, а то й задушитись можна. Потiм до Давида хитнув головою. Той пiдвiвся, обвiв очима захоплено обличчя молодi, i в бородах, i бiля стола дiтвору.
Став говорити.
Спершу трошки про хату — читальню: нащо вона та що в нiй робити. Далi зв'язне вiд цього й до огляду мiжнародного, як i внутрiшнього стану країни, перейшов. Говорив гарно, голосно, нешвидко i вплiтаючи в мову живi барвистi образи. Чужих слiв уникав, а як траплялися якi "консерватори", "бюджет", кожне з'ясовував. Найдовше зупинився був на господарському життi; на збiльшеннi продукцiї — i в промисловостi, i в сiльському господарствi. Наводив цифри, щоб порiвняти з довоінним рiвнем та з двадцять першим роком. Дуже великi числа, як мiльйони, задля наочностi перетворював на живi образи. От, скажiмо: хлiба стiльки — то мiльйонiв зiбрали, це он скiльки вагонiв повнiсiньких, це, як на душу подiлити, он по скiльки впаде…