Знов од ганку крик i регiт:
— Бач, перев'язався, як на весiллi!
— Рота йому ситцем набити!
— Ах ти ж!.. — хтось лайнувся, i через голови людей з натовпу цеглина важко гупнула Тихона в плечi. Чумак тодi руки звiв:
— Та ви ж таки люди! Ну що ж таки ви робите?!
— Замовкни!
— Чи ви повiрили, що справдi злодiї перед вами?! Та голову на одруб даю, що це чиста провокацiя! Чи Тихiн? Та вiн як — як на свiт дивиться. За що ж знущаітесь?! Хiба не знати, чия це робота? Тодi ж не добили, — i досi харкаі кров'ю, так отепер уже!.. — i не доказав Гордiй, бо в ухо з усього маху Матюха вдарив наганом, аж Чумак похитнувся i глухо охнув. Гнида кулаком ще вдарив, i дужi руки схватили й поволокли по сходах за Тихоном у сiльраду. Ззаду ще крикнув хтось одиноке:
— Та за що ж Гордiя?!
— Хто? — гнiвно й гостро глянув з ганку Матюха на гурт од огради, звiдки те чулося. А потiм поривний збiг по сходах униз до отих чоловiкiв i став бити Пiвненка. Згрiб i поволiк за собою в сiльраду.
Натовп затих, але на мить. Знов загув, зашумував. Ще чийсь жiночий крик шарпнув сiрий ранок, i хтось заголосив. На ганок вийшов знов Матюха й за ним рудий мiлiцiонер у червоному кашкетi з наганом у руцi. Мовчки оглянув оком юрбу голова, немов когось вишукуючи.
Натовп аж завмер пiд його поглядом страшним. Матюха, знати, вдоволений — затягся, кинув цигарку недбало на ганок i знов пiрнув у дверi.
Складали протокол.
…I було сонце пiд обiд уже, а народ не розходився. Хтось одхлинув, хтось надiйшов. Селяни никли головами й гомонiли стиха. пх закликали в сiльраду, — котрi в понятих, допитували й iнших. Жiнки божкали, хитали головами журно й тiшили стару Карпенчиху, Чумачиху та пiвнiвських жiнок. Стара Карпенчиха невтiшна. Уже з клуночком у руцi — зараз же в район гнатимуть. А її не допускали в сiльраду зайти, не прийняли й передати хлiбину синовi. Тут же сновигали дiти поза оградою, по подвiр'ю, а якийсь навiть на тин iзлiз i звiдти пильно дивився у вiкно в сiльраду, час од часу дiлячись з товаришами своїми спостереженнями.
— О, б'і Андрiя Пiвненка!
— Невже б'і?
— Ой, їй же бо! Ой, б'і ж! Прямо по головi наганом! Шумуі натовп. Заглушенi з сiльради крики й стогони рвуться, та за шумом не чути надворi. В юрбi в декого в очах i блиск погас. Хтось розповiдав, як десь теж отак обiбрали кооператив…. Про приїзд попа на недiлю автокефального… Багато курили й нетерпляче, а хто й з тривогою, поглядали на вулицю до церкви. Книш, палко довiвши своїм бесiдникам, що всякi оцi новi попи — "розпуста, та й усе", бо тiльки вiру пiдривають, — позiхнув у жменю й теж глянув на вулицю.
— Довго немаі. Не видно ще там?
— Та так що не видати!
Мiж жiнками тужила Чумачиха. А стара Карпенчиха пiдiйшла до ганку з клуночком маленьким, пiдвелася по сходах важко, мов їх було не сiм, а сiмдесят. Згори їй Якiв:
— Одiйди, нiззя, кажу!
З сiльради гукнули iмення якесь йому, Гнида позвав голосно. I знов на юрбу пильно з — пiд. нахмурених брiв: стереже, ловить кожне слово, кожен рух i думаі: "Ану, ще хто?" I пiд його поглядом, як хто ловив на собi, одразу вiдводив свої очi й замовкав.
Нагло хтось од огради з гурту:
— Ведуть!
Юрба так i линула на вулицю. Нi, ще не видко, але ведуть, знати, бо вiд церкви летiла зграію дiтвора з криком. З — за школи раптом вилетiв верхи на вороному — нi, то гнiдий, та тiльки мокрий весь i в милi — Филька. Сплигнув бiля ганку, комусь поводи кинув i швидко захеканий збiг по сходах у сiльраду.
Юрба затаїла подих. I нагло знов, немов iз одних грудей, як зiтхання, вирвалось:
— Ведуть!
З — за школи вулицею повернули два вершники, i помiж них, усерединi й трохи спереду, — пiший. Тихо посувалися по вулицi. У натовпi тиша така, аж чути було, як бiля огради хрупнули заломленi руки чиїсь i тихе: "Ой горенько!" Ближче, уже проти Книшевих ворiт, — натовп аж хлипнув, мов то однi груди: вели, а чи Давида — пiзнати не можна. Без шапки, обличчя все заюшене кров'ю, i чорне волосся кучеряве злиплось у кровi. Шинель порвана на ньому й теж у кровi i в землюцi. Ззаду руки зв'язанi, i од руки — налигач на шию вороному Матюшиному коневi накинуто. Знати — й тягли по рiллi, i гнали скочки по рiллях мерзлих, бо чоботи розбитi, а з них не ноги, а шматки м'яса червоного.
— Стiй! — смикнув за налигач Тягнирядно. Став i стояв поникло. В сiльраду його й не вели, а Тягнирядно навiть i з коня не злазив. Книшенко сплигнув i до ганку пiдбiг, але назустрiч уже вивалили всi з сiльради: Матюха, два мiлiцiонери, Гнида й ще чоловiки.
— А, ти вже тут! Що ж — не вдалось утекти? — вищирився до нього з невимовною злiстю хмiльний од перемоги Матюха. — А ти гарячий: мабуть, аж за Ганiвською економiію нагнали?