«Ні». Я ж ніби правильно сказав, на перший погляд? Потім він спитав, чи хотів би я, щоб ти якось постраждала у цій справі. Я сказав: «Ні». Він спитав, чи хотів би я, щоб ти постраждала взагалі. Я сказав: «Ні». Тоді він оголосив, що, значить, я до тебе не байдужий. Лірино…
— Що?
— Якщо я не віддам йому долі, ти будеш проклята також.
— Бурецвіте… — здавлено проревіла я.
— Пробач мені, Лірино. Я обіцяю тобі, що віддам долю, якщо іншого виходу не буде.
— Бурецвіте, ти розумієш, чому він нашими долями зацікавився?
— Чому?
— Бо ми — бовдури.
— Ти приїдеш?
— Так.
«Люба, а ти не відмовишся від мене, якщо дізнаєшся, що я зробив тебе потенційною жертвою чародія?» — чогось вертілося в моїй голові усю дорогу.
14
Квітами одразу зайнялися якісь моторні люди, вони швидко витягли їх із машини і занесли до будівлі, а мені лише кинули:
— Третій поверх, перші двері ліворуч.
Я зайшла. Те, що було всередині цього невеличкого палацу, можна назвати «залишками минулої розкоші». Нагору вели широкі, граційно завернуті під другий поверх сходи. Ніби колись були гарні. Від моїх ніг і до незримих висот сходами стелився бордовий, місцями протертий килим, якого мені було дуже шкода, коли я ступила на нього.
На третьому поверсі була велика пуста зала, і я не помітила ніяких дверей, окрім «перших ліворуч», що були відчинені.
— Синку, якби ти знав, скільки чоловіків втратили долю через одруження… — долинуло до мене звідти.
Я підійшла і стала в проході.
У кінці кімнати сиділи двоє русалок в кріслах; навпроти них, спиною до мене, на хиткому стільчику розмістився Бурецвіт. Поруч був заготований для мене ще один такий самий представник роду меблевих.
— Пані Лірино, прошу, проходьте.
Між стільцями і кріслами стояв простий прямокутний стіл із чотирма склянками мінералки. На голій стіні, трохи вище голів господарів, висів плакат, на якому були зображені дві бойовито-сексуального вигляду дівулі-русалки, повернуті до глядача у три чверті, і великий напис: «Русалки врятують світ».
Наші співрозмовники були близнюками. На них були однакові зелені футболки з таким самим малюнком, що й на плакаті. Вони мали трохи витрішкуваті очі, доволі великі, прямі, якісь монолітні носи, довге темне, зализане назад волосся.
— Добридень, панове, — привіталася я до всіх трьох і зайняла свій стілець.
— Ви привезли квіточки?
— Так, ваші люди їх уже забрали.
— Чудово.
— Ну то що, — встряв Бурецвіт, — можу я розраховувати на вашу допомогу?
— Звісно, — сказав лівий русалка.
— Звичайно, — сказав правий русалка.
«А він молодець, упорався. Як він тільки на це спромігся?»
— Правда, ваше красномовство і логічні доводи тут ні до чого. На нас це зазвичай не справляє особливого враження, — додав лівий русалка.
«А справляють враження мої квітки». — І рослини пані Лірини не вирішили б, звичайно, справи.
Вам би не допомогли ні знайомства, ні походження (він хитнув головою в мій бік), ні матеріальні цінності, ні розміри вчиненої над вами несправедливості, — ця репліка належала правому русалці.
— То в чому ж річ? — випередив Бурецвіт моє питання.
— А в тому, що ви — обранець.
Ми із Бурецвітом здивовано перезирнулися.
— Як?
— Взагалі-то ми мали зв’язатися з вами за два роки, але якщо вже такі обставини…
— А нащо ж мої квітки?
— А ваші квітки нам не завадять.
— Що мені треба робити? — спитав Бурецвіт. — Я ж маю ще два роки, так?
— Ні, не маєте.
— Чому ж?
— Бо ви не маєте десяти років.
— Не розумію.
— Садівник, окрім того, що оберігає квітку, має ще одне завдання. Він вигадує і вибудовує систему перешкод на шляху до орхідеї, які ви будете дуже довго долати. Дуже довго. Цю свою роботу Садівники завершують приблизно за два-півтора року до того, коли очікують прибуття володаря квітки. Тож я вам раджу, ми вам радимо, діяти негайно. Якщо ви знайдете Садівника до того, як він буде готовий, і поясните, чому такий поспіх, то маєте шанс вмовити його віддати орхідею. Передусім вам необхідно знайти провідника, людину, яка подібний шлях уже пройшла.
— Де ж я відшукаю провідника?
— Власне, ви його вже відшукали.
— Де ж він?
— Ліворуч від вас.
Ліворуч від Бурецвіта була я.
— Ви ж йому розповісте, що робити, пані Лірино?
15
— Я заплачу за ці квіти, — пообіцяв Бурецвіт. Я аж ніяк не була певна, що в нього є такі гроші.