— Заплатиш. Потім. Якось надто добре все починається.
— Тобто?
— Прийшов у квіткову крамницю і знайшов провідника, та ще й такого, що може влаштувати зустріч із русалками. Зустрівся з русалками — і виявилося, що ти обранець. Якщо встигнеш знайти орхідею за кілька місяців, то це буде найпростіший і найкоротший шлях до неї з-поміж усіх тих, що проходили досі шукачі. Надто вже тобі щастить.
— Дурням щастить.
— Знаєш, чого я не хочу?
— Чого?
— Бути твоїм провідником.
— Чому?
— Бо це буде схоже на повернення блудної дочки.
— Я не розумію тебе, але це означає, що я маю знайти іншого провідника?
— Так.
16
Я продовжувала працювати у своїй крамниці та намагалася не думати про дамоклів меч над моєю головою. Все йшло як завжди. Лише одна подія, варта згадки.
Прийшов чоловік, який мене «пограбував». Прийшов удень, у кольоровому одязі, як звичайний покупець, і приніс гроші за зілля від невдач.
— Дуже добре, — сказала я, — бо в мене останнім часом самі лише витрати. Ну як, допомогло?
— Ніби все налагодилося, але я почуваю себе так, ніби моє життя — просто лайно, — поскаржився мій клієнт.
— Нічого дивного. Звичайний побічний ефект від цього зілля.
17
Був ранок понеділка, відвідувачів іще не було. «Вітаємо тебе в нашій оселі, милий друже рослин», — прогули автовідповідачі.
Я сиділа на стільчику спиною до дверей і нічого не робила. Думала.
— Добридень, — сказав знайомий голос.
Я повільно відштовхнулася ногою від підлоги, і сидіння повернулося, щоб я могла поглянути на свого гостя.
У моїй затишній сонячній крамниці стояв високий чоловік у чорному.
«Ну от і все. Ну от і кришка. Тепер можна тільки вдавати, що я зовсім його не боюся».
— Доброго ранку! Вас щось цікавить?
Чародій пройшов кілька кроків і усміхнувся до мене.
— Ви дуже бліді, панно.
«Що є, то є, — подумала я, — і прикинутися навіть не зможу».
— Чесно кажучи, я не планував купувати рослин сьогодні.
Але я бачу, що ви засмучені, і якщо це поліпшить ваш настрій…
— Ні, це не обов’язково.
— Сьогодні гарна погода.
— Так.
— Пані Лірино… якщо ви боїтеся, що я вас приберу як свідка, то можете не турбуватися — коли настане час, я зітру всі ваші спогади про Бурецвіта і про мене.
— Звідки ви знаєте? — спитала я більше для годиться.
— Мені розповіли.
— Хто?
— Ваші водорості.
— Коли?
— Коли ми з ними в черговий раз сварилися.
— Як?
— Отак.
— Ви вмієте… змінювати свій вигляд?
— Ні. Це був мій вигляд.
— Тобто?
— Тобто, це був вигляд одного з тих, хто шляхетно підніс мені свою долю.
— Але ж хіба може людина після цього виглядати так, як виглядала?
— Може. Тільки її нема. Це я так виглядаю. Тіла після відібрання долі лишаються жити, себто існувати. Я можу використовувати тіло, якщо захочу, для того щоб тимчасово поєднувати з його втраченою долею. Втім, таке поєднання ніколи вже не дасть у сумі його.
— Колишнього власника?
— Так. Я можу поєднувати також тіла з іншими долями або з власною. Можу створювати для них нові долі з фрагментів тих, що маю. Цікаво?
— Дуже.
— А чого б я вам не радив, то це давати мені привід.
— Привід?
— Коли я отримаю долю Бурецвіта і мені стануть відомі всі ваші розмови до останнього слова, я зможу звинуватити вас, наприклад, у наклепі. Наклепі на чесного чародія.
— Це недостатній привід.
— За правилами? — він зобразив посмішку. — До речі, мене інтригує ваша освіченість. Вельми інтригує. Я відчуваю, що є багато цікавого у вашому минулому. Мій юний друг Бурецвіт останнім часом дивував мене своєю обізнаністю, а я не міг уявити навіть, де він розуму набрався. Я відразу звернув увагу на вас, але якось дивно, щоб дівчина з квіткової крамниці мала такі відомості.
— Ви хочете почути мою історію?
— Так.
— Не сьогодні. А як ви висунете мені звинувачення у наклепі на вас, якщо я нічого не пам’ятатиму?
— Пані Лірино… що б ви зробили, якби були людожером і дитиною чародія, а вас покинув наречений?
— З’їла б чародія.
— Чому?
— А чом би й ні?
— То ви обрали б такий спосіб самогубства…
— Що, отруїлася б?
— Ви образилися, мабуть, що я обіцяв поширити на вас прокляття. Але ж я недарма пов’язав ваші долі. Звичайно, спершу мені потрібна була доля Бурецвіта. Але зараз, коли я краще ознайомлений зі станом речей, мені потрібна орхідея. І ми, всі втрьох, могли б одне одному допомогти. Чи не так?