— Я тут нещодавно пісеньку склав… — проказав він ніби між іншим.
— Яку?
— Ну, я не можу тобі заспівати.
— Чому?
Одна з книжок лежала зверху на ряді інших, як їх кладуть, коли немає місця, або коли її нещодавно читали. Я взяла книгу до рук і почала гортати сторінки.
— Ні, я не можу…
— Угу…
Раптом книжка сама собою розгорнулася десь посередині, і я побачила, що до неї вкладено три світлини.
— Розумієш, це ж особисте… дуже особисте.
Перша фотографія була цілою. На ній світилися усмішками два несамовито щасливих обличчя. Бурецвітове та якоїсь гарненької рудоволосої дівчини з кирпатим носиком.
— І це ж моя перша пісенька… — в голосі Мережа чулася паніка.
«Ну добре, я тобі підіграю».
— Ну, заспівай, мені кортить послухати.
— Ну, я не можу… — задоволено протягнув Мереж.
Друга світлина була обгорілою. Власне, полум’я зжерло більшу частину Бурецвіта, але дівчину видно було добре. Вони сиділи на галявинці обійнявшись. Це була не та дівчина, яку я бачила в труні.
— Досить приндитися, співай уже.
— А ти не сміятимешся?
— Ні.
У третьої світлини доля взагалі не склалася. Вона була розірвана на клаптики, а потім знову неохайно склеєна скотчем.
Тут Бурецвіта не було, це був портретний знімок дівчини.
«Йому, мабуть, у любовній сфері вже не вперше не щастить», — подумала я.
— Точно не сміятимешся?
— Точно.
Я закрила книгу і поклала на місце.
— Давай, починай.
Повернувшись за стіл, я всілася так, щоб мені добре видно було сором’язливого композитора.
— Ну добре. Гм-кхм. Ме-е-е, му, му, му-у, ме-е-е-е, а-а-а, ме-ме, му-у-у.
— Дуже гарно, — похвалила я.
Мереж весь просяяв.
— Тобі сподобалося?
— Так. А ти вірша до неї не хочеш скласти?
— У мене не виходить із віршуванням, — посмутнішав він.
— А ти спробуй.
— А от і я! — радісно оголосив Бурецвіт. — Нарешті, здихався. То що казав мій провідник?
Бурецвіт усівся на стілець і розклав ноги подалі від себе, як це чоловіки полюбляють робити, коли вони в доброму гуморі.
— Назви мені місце, в якому ти найбільше у своєму житті хотів би побувати.
— А можна, я скажу?
— Мереже, я не просто так питаю, це є дуже важливим для пошуків орхідеї.
Бурецвіт замислився.
— У Новій Зеландії.
— І ти там не був?
— Був. Кілька років тому.
— Отже ж, Господи! Я питаю людину, де вона найбільше в житті хотіла би побувати, а він мені каже місце, де вже був!
— Я мріяв поїхати туди все життя і з’їздив, нарешті, кілька років тому.
— Думай далі. Мені потрібне місце, де ти ніколи не був.
Всі занурилися у мовчанку. Годинник у тиші трагічно клацав за кожною вмерлою секундою.
— Ну що, в тебе є відповідь?
Бурецвіт був моїм першим шукачем орхідеї, моїм дебютом як провідника, тому я дуже хвилювалася, щоб усе йшло як слід.
Хоча в мене були й інші причини хвилюватися.
— У мене є відповідь, але вона тобі не сподобається.
— Сподобається вона мені чи ні, а там ми мусимо розпочати пошуки.
Він вийшов до іншої кімнати і повернувся за півхвилини з картиною в руках. Це був осінній пейзаж у рожево-золотому тоні. Окрайка лісу, річка, невеличкий мостик через річку, якісь будівлі на другому плані.
— Це що? — отетерів Мереж.
— Ти найбільше хотів би побувати в картині? — розгублено промовила я.
— Так… тобто не в картині, а там, у цьому місці.
— Чудово, — прокоментував Мереж.
— Це десь у помірному поясі, — компетентно сказала я. — Знаємо, де шукати.
— Ця картина з дитинства висіла в моїй кімнаті, і я, маленький, мріяв опинитися там… — виправдовувався Бурецвіт.
— Зрозуміло, зрозуміло, ти все зробив правильно. Фу-ух.
Добре, хоч не кадр із мультфільму. Давай її сюди.
На щастя, у правому нижньому кутку я знайшла прізвище художника.
— Щось знайоме… А, це відомий художник. Якщо це справді його робота. Бо я щось ніколи не бачила подібних пейзажів у його доробку. Щоправда, я навіть не знаю, чи він іще живий.
Та якщо живий, треба розшукати його. Може, він пам’ятає, де малював це. Якщо це взагалі було з натури.
4
Власне, я вирішила зробити Мережа провідником.
Коли мій батько шукав орхідею, я мала запам’ятовувати не тільки і навіть не стільки його дії, як дії його провідника. Провідником батька був великий сивий дядько. Я так і називала його про себе: «великий сивий дядько». Мені було, нагадую, сім років, коли все почалося.
Головна частина навчання для Мережа проходитиме вже після того, як орхідею буде знайдено. Основні теоретичні знання я отримала від татового провідника по закінченні всього. Бо є відомості, що їх знають лише чаклуни, є такі, що відомі лише русалкам, а є ще такі, що їх знають тільки провідники.