Чому я вирішила зробити цього нервового психа провідником? Щоб назавжди позбавитися цього. Річ у тім, що кожен провідник має вивчити хоча б одного наступника, і якщо я цього не зроблю, моя неприйнята доля непокоїтиме мене решту життя. До того ж, мені завжди здавалося, що провідниками краще ставати людям, при погляді на котрих взагалі не можна придумати, чим би корисним вони могли займатися в житті. А Мереж належить саме до таких людей.
Дівчину, яка завідуватиме моєю крамницею, доки Бурецвіт шукатиме орхідею, звати Лет. Лет непогано знається на рослинах, вміє доглядати більшість із них, але не всі. Мені слід дечого її ще навчити.
Останнім часом я клопочуся тільки педагогікою. Навчаю Лет поводитися з рослинами і покупцями, навчаю Мережа бути провідником, навчаю Бурецвіта бути шукачем орхідеї. Наприкінці дня мій язик у роті взагалі не теліпається.
Сумно розлучатися зі своїми фотосинтезуючими приятелями. Але ж нічого не вдієш.
5
Ми в машині, їдемо туди, де, як дізнався Бурецвіт, живе наш митець. Мереж на задньому сидінні щось бурмоче і завзято пише у своєму нотатнику. Мабуть, складає вірш. Поруч із ним лежить загорнута в пакувальний папір і ковдру картина. Бурецвіт за кермом, іноді він кидає невдоволені погляди на Мережа через дзеркало заднього виду.
Я сиджу спереду і гортаю альбом художника, який вразив своєю картиною уяву маленького Бурецвіта.
— Він добре пише? — цікавиться шукач. — Я ніколи не бачив інших його картин, окрім тої.
— Мені подобається.
— Він дуже знаменитий?
— Важко сказати. З чим порівнювати.
— Нам складно буде з ним зустрітися?
Я трохи помовчала і відповіла:
— Ні.
— Яка рима до слова «лайно»? — подав голос Мереж із заднього сидіння. — Гей, ти мене чуєш?
— Я не гей.
— Яка рима до слова «лайно»?
— Ти вже на себе критику віршовану пишеш?
— Лірино, яка рима до слова «гей», тьху, до слова «лайно»?
— А ти з нього починай, — порадила я, — римувати не доведеться.
— Гм… а що, можна…
— Ти замовив номери в готелі? — питаю в Бурецвіта.
— Я передоручив це Мережу.
— Мереже, ти замовив номери у готелі?
— Один.
— Як один?
— Один. Там три спальні місця.
— Два ліжка, одне на двох?
— Так.
— Молодець, Мереже. Ви з шукачем спатимете разом.
Я відриваюся від альбому і дивлюсь у вікно. Повз нас миготять безлюдні поля.
— Я не буду спати з цим… телепнем! — кричить Бурецвіт.
— Треба було замовити номери самому.
— Він учень. Він має виконувати всю чорну роботу.
— Замовити номери — не чорна робота. Тут інтелект потрібен.
— Я вам гроші заощадив, невдячні! — образився Мереж.
— Спатимеш на килимку біля дверей!
— Може, там є вільні номери. Втім, якщо нема, то я як дівчина, як провідник і як безвинно постраждала забираю собі окреме ліжко.
— Звісно, — примирливо пробурчав Бурецвіт, — ти спатимеш на окремому ліжку.
— Обраний… — тихенько і презирливо бухтить Мереж і щось виводить у нотатнику.
— Творча особистість… — мурмоче шукач.
6
Коли ми прибули до готелю, Бурецвіт пішов спочивати, я ж подалася підвечеряти до кав’ярні та прихопила з собою Мережа. У мене страшенно розпалився апетит. Ми з Мережем мовчки жували одне навпроти одного хвилин п’ятнадцять, аж доки тарілки спорожніли, а животи були напхані. Слід було приступити до справи. Я набрала з мобільного номер, записаний шукачем, і дуже сподівалася, що він нічого не наплутав.
— Алло, — почувся жіночий голос.
— Доброго дня, це помешкання Мирсама Нишка?
— Так. Але зараз його немає вдома.
— Шкода. Ми дуже хотіли б зустрітися з паном Нишком, у нас є до нього важливе питання, що стосується однієї з його картин.
— Панно, він же зайнята людина, ви б краще листа…
— Моє ім’я — Лірина Сонніч.
— Звичайно, пані Сонніч, ми на вас чекатимемо.
Сонніч — моє справжнє прізвище.
— Коли?
— Я знаю, що в дідуся є вільний час після сьомої. Вам буде зручно?
— Так.
Якщо Мирсам і не схоче зустрічатися з Ліриною Сонніч, то онука тепер його вмовить, бо їй на мене подивитися цікаво.
— Вельми дякую, — сказала я. — До побачення.
— До побачення.
— Ну як? — Мереж поглянув на мене.
— Все добре.
— Здібна ж ти брехати. Лірина Сонніч…