«Може, спробувати втелющити йому квітучу папороть або навіть співочий кущик», — подумала я, стягаючи рукавички.
Парубок неквапом обходив мій зелений товар і з легкою усмішкою все роздивлявся.
«Він цікавиться. Значить, треба запропонувати щось незвичайне, не стільки практичне, скільки здатне дивувати. Щось таке, що можна було б вивчати. Може, сночит?» Я відчула неприємне тіпання всередині від думки про чергову демонстрацію властивостей сночиту, але рішуче підійшла до клієнта. Він якраз роздивлявся кущик ягід мрії «асорті».
— Це ягоди райські «асорті», кожна має свій дивовижний смак, ні на що не схожий. Ягоди родить регулярно, але смак ніколи не повторюється. Двічі на рік плоди стають отруйними. Якщо в такий день їх зібрати і засушити, можна потім використовувати… Але це я так. Завжди попереджаю покупців, щоб раптом не потруїлися в такий день. Сьогодні не такий день. Скуштуйте!
Парубок обережно зірвав ягідку і відправив до рота.
— Дивовижно, — вимовив він. — А якщо отруйні ягоди не зривати, наступного дня вони ще будуть отруйними?
— Ні, ягоди стають отруйними тільки два дні на рік, тобто один день на півроку. Щоби зберегти такі їхні властивості, треба їх вчасно зірвати.
— А якщо їх засушити в інший час?
— Засушені вони теж смачні.
— Ага.
— А… може, ви займаєтесь практичною магією і вас цікавить наш асортимент у склянках? — я показала рукою на дальню стінку з полицями, заставленими банками з сухим корінням, різними трав’яними сумішами.
— Ні, дякую, мене цікавлять живі рослини. А в які дні ягоди стають отруйними?
— Це я можу сказати лише після продажу, бо деякі потім навідуються в крамницю по отруту.
Молодик усміхнувся і кивнув.
— Мені здається, вам має сподобатися наша квітуча папороть.
Ми маємо їх багато зараз, є синенькі, є рожеві, є червоні з білим, є сині з жовтим, є три- і п’ятиколірні, є такі, що переливаються, що блищать у темряві, є хамелеони.
Я винесла йому невеличку молоду папороть з єдиною ніжною сріблясто-золотистою квіткою.
Він зачаровано розглядав її, вирячивши очі.
— Вона… неперевершена.
— Так, це просто досконалість. Бажаєте вибрати? Вони всі тут, за перегородкою, пройдімо. До речі, оце на перегородці — плющ-душитель. Незамінна штука проти злодіїв. Проходьте, папороті тут.
— Мені подобається ця.
— Так, звісно, але погляньте й на інші.
Він послухався і пройшов за мною. Перед ним постало кілька десятків найрізноманітніших папоротей. Казкове видовище.
Він десь хвилину переводив погляд з однієї рослини на іншу і коментував собі під носа:
— Яка краса!
Я чогось думала, що клієнт обере блакитно-білу з синім візерунком, але він любовно притис до себе перший горщечок, який я йому вручила, і не хотів з ним розлучатися.
Молодик підвів на мене розгублені очі.
— Я, мабуть, візьму оцю, — він хитнув підборіддям на папороть у своїх руках. — Може, потім колись виберу ще, зараз важко.
— Прекрасно! Чудовий вибір! Винятковий смак. Ви з нею навіть чимось схожі.
Я попрямувала до каси.
— Так… — пробурмотів він, — дуже добре, тільки…
— Бажаєте щось іще?
— Так, взагалі-то я шукаю одну рослину…
— Ну звісно.
— Тільки у вас її, мабуть, немає, але, може, ви могли б мені допомогти?
— Все, що в моїх силах.
— Я шукаю орхідею долі.
— Що???
— Орхідею долі.
— Орхідею долі… ви шукаєте орхідею долі… шукаєте орхідею… долі, — я завмерла з занесеними над касою пальцями. За мить отямилась, повернула усмішку на обличчя і з готовністю цвірінькнула: — У нас є орхідея довічного кохання. Щоправда, чоловіки ігнорують цей продукт.
— Ні, мені потрібна орхідея долі.
— Ну… — я вибила чек, відрахувала решту і почала пакувати папороть у спеціальну сіточку. — Орхідея долі — дуже рідкісна рослина. Вона коштує дорожче, ніж уся моя крамниця, разом з усіма рослинами, речами, разом із землею, на якій вона стоїть, і разом зі мною. Втім, я чула, що одну якусь орхідею планують виставити на аукціон.
— Так, але мені потрібна конкретна орхідея долі.
— Тобто… вам потрібна орхідея вашої долі?!
— Саме так! — зрадів навіжений молодик.
Я розсміялася.
— Ви шукаєте орхідею власної долі. Звісно, це ж елементарно. Людина шукає орхідею власної долі. — Ви шукаєте орхідею власної долі по крамницях.
— Я не знав, з чого почати.
— Ану ж пощастить, так?
— Ви смієтеся з мене? — незлостиво запитав він.
— Ні, чого ж. Це так природно.
— Втім, ви обіцяли допомогти, — ввічливо промовив відвідувач і мило заусміхався. — Що вам відомо про цю квітку? Що це взагалі таке?