— Я хочу пройти тест спочатку!
— Яка різниця? Ти спиш у шкарпетках чи без?
— Без.
— Треба ж. А я в шкарпетках.
Бурецвіт викладав на столі стовпчики шоколадок. Обличчя його здавалося розчарованим.
— Мені би м’ясця, — протягнув він.
— Рий глибше, там десь котлети були. Мереже, а ти вже вивчив «35 речей, що їх має знати учень провідника»?
— Я вчу, вчу. Поступово треба, зразу все в голову не влізе.
— То що, влаштуємо обід? — я злізла з верхньої полиці та всілася біля Бурецвіта.
— Угу.
— До речі, в мене є питання, — повідомив Мереж. — Щодо чародіїв. Ти зможеш мені відповісти?
— Якщо знатиму, то відповім, звичайно.
— Вони вміють читати думки?
— Ні. Якби вони ще вміли читати думки, їм було би зовсім нудно жити.
— О, то це добре. Можна щось собі думати, а чародій не буде знати!
— Шкода, що ти не можеш скористатися цією нагодою, — встряв шукач.
— Тобі подобається мене діставати?
— Це надто особисте питання.
Я штовхнула Бурецвіта ліктем у бік.
— Припини. Чародієві думки, втім, теж не можна прочитати.
Себто, навіть якщо ти вмієш читати чужі думки, то чародієві все одно не прочитаєш. Отак.
— Ясно, — кивнув Мереж. — Вам більше до вподоби, коли бюстгальтер застібається спереду чи ззаду?
— Спереду, — сказала я.
— Ззаду, — поділився Бурецвіт.
Я здивовано витріщилася на нього.
— Естетичніше.
— Вам усе до вподоби, що нам незручно.
— Який у тебе розмір, дурню? — Мереж вирішив розвинути тему.
— XXL.
— Що? — не зрозуміла я. — А!
— От брехло…
— Хлопці, це нічого, що я тут сиджу?
— Нічого, — заспокоїв Мереж.
— Мені здається, Мереж мав на увазі розмір грудей.
— Грудей у мене немає, — знизав плечима Бурецвіт.
— Груди в тебе є, в тебе цицьок немає, — вніс Мереж корективу.
Бурецвіт розставив пластикові тарілки і розкладав по них котлети і овочі. Вигляд їжі зробив його доброзичливішим.
— Стулися вже, — лагідно звернувся він до Мережа.
— Я помітив, що коли людей мало знаєш, то намагаєшся не лаятися і не казати дурниць. А потім уже нормально.
— Ти дуже спостережливий, Мереже, — буркнула я.
— Лірино, а що ми робитимемо, як прибудемо на місце? — шукач полишив у спокої пакунки з їжею і подивився на мене.
— Чекатимемо.
— На що? — здивовано розвів він руками.
— На кого. На одного чоловіка.
— А він прийде?
— Якщо місце правильне, то прийде.
— А хто він?
— Ну, як він прийде, то я вас познайомлю.
— Скільки разів на день ви чистите зуби?
— Варіанти? — спитав Бурецвіт.
— Викинь той журнал! Нащо тобі жіночий журнал?
Ніколи не розуміла людей, що купують журнали, аби розв’язувати там дурнуваті тести. Я от його купила, бо на обкладинці був симпатичний чоловічок.
— Мереже!
— Що?
— Пункт 18.
— Е… Алкоголь і цигарки — перший ворог учня провідника?
— Ні, то пункт 17. А пункт 18: «Плануй свій час так, щоб не було коли займатися дурнею».
— Оце він таке вчить! — Бурецвіт був вражений.
— Тобі не подобається? — я глянула на шукача, що розрізав помідор на чотири частини.
— Гірше за поради з жіночого журналу!
— Ти читав поради в…
— Ні. Але це — гірше.
— Але ж що може зрівнятися з порадами з жіночого журналу? — Давай уже їсти! — Мереж відклав нарешті своє чтиво.
— Тримай, — Бурецвіт простяг йому бутерброд і посунув у його бік одну з тарілок. — Їж. Так, а це тобі, Ліринко.
— Дякую.
— Це ж не ти вигадувала ці пункти, правда? — шукач енергійно почав різати свою котлетку.
— Ні.
— То я можу сказати, так? Дурня повна.
— Угу, — підтвердив Мереж. — Лайно.
— Але ж не мені одному мучитися, правда? То вчи, Мережику, вчи.
— Щоб тебе негри з’їли!
— Расист!
— Козел!
— Хлопці!
— Смачного, — побажав Бурецвіт.
11
Наша процесія просувалася вокзалом. Попереду Бурецвіт із натхненним обличчям, потім я, потім дядечко з візочком, повним наших речей, потім Мереж, який слідкує, щоби хто, бува, якої валізи не поцупив. Більшість речей на візочку — його. Ми переконували мого учня, що в цій подорожі нам потрібні тільки рюкзаки, але він не послухав.
У руках шукача — доленосна картина. Він любить її пристрасно тепер, вона ніби заступає йому все, що нещодавно перейшло у власність Мережа. Він нізащо не покладе її на візочок.
— Обережніше… — бурчить мій учень у спину вантажникові, — там посуд, кришталь!