— Тихо! — прошипів раптом Бурецвіт.
— Що таке?
— Тс-с-с… Чуєте?
Власне плямкання заважало прислуховуватись, але жувати я не припинила.
— Машина!
— Що? — Мереж підстрибнув.
— На вулиці машина!
Тепер почула і я. Хлопці вибігли надвір, я кинулася за ними, прихопивши з собою про всяк випадок кілька сухариків.
Крізь селище проїжджав біленький трейлер. Здається, він прямував до нас.
На мене повільно став видряпуватися Дивник. Він значно поважчав.
Трейлер зупинився неподалік. Відкрилися білі дверцята, і з авта вийшов невисокий елегантний чоловік з чимось зверхнім у обличчі, вийшов так, ніби не з трейлера, а з довгого, як сосиска, лімузина. Його русяве волосся було зализане назад, від чого макітра блищала, наче лиса.
— Радник чародія з надзвичайних ситуацій. Викликали?
— Ні! — гаркнув Бурецвіт.
— Е… так… — кивнула я.
— Що? Лірино, ти мене здати вирішила? — видихнув мій шокований клієнт.
— Ну й вигляд у вас, — зауважив прибулий і почав змахувати пилинки з одягу, ніби сам забруднився.
— Я поясню, Бурецвіте. У нас із чародієм були деякі домовленості.
— Що? Ні!
Шукач луснув себе по коліну й заметався з боку в бік.
— Ти здуріла? Не можна вступати у перемовини з терористами. Не можна вступати в перемовини з чародієм!
— Бурецвіте, цей чоловік допоможе нам. Я сподіваюся.
— Спробую, — поблажливо промовив радник.
— Лірино, в тебе дашок від’їхав.
— Чародієві вигідно сприяти нашим пошукам. Він хоче твою орхідею, а не тебе…
— Коли… коли ви з ним встигли? — простогнав Бурецвіт.
— Він приходив до мене в крамницю. І це він переконав мене стати твоїм провідником.
— Щоб мені креветок не їсти, не можна мати домовленостей з чародієм, Лірино! Не можна! Він лихий, він зло, він диявол!
— Не перебільшуй. У нього просто інакший спосіб життя.
— Хай мені грець!
— Ти сам мав із ним домовленості.
— Це інше. Я домовлявся, щоб він мені дозволив ще пожити!
— У тебе є ліпша ідея, як нам дістатися додому?!
— Господи, як мені пережити цей день!
— Кхм, шановні, — сказав чоловік із трейлера, — я відвезу вас до русалок, чи куди там треба, збирайтеся і — ласкаво прошу до авта. Хоча в мене таке ще питання: чи не бажали б ви перед цим прийняти ванну? Чи, може, душ?
— Чуваче, у тебе там телевізор є? — поцікавився Мереж.
— Нема, — холодно відповів радник чародія. — Де цей… як його… охоронець місця мрії?
— Вона усамітнилася, щоб накреслити план зняття прокляття. Чому ви прибули, а не сам Чародій?
— Пан Моротемн зараз дуже зайнятий.
— Якісь пакості виробляє, — просичав шукач, — комусь життя занапащає.
Радник проігнорував цей випад.
— Але він радий, пані Лірино, що ви користуєтеся нашими послугами. Співпраця — це все, що треба розумним людям для успіху. Думкою він із вами.
— У-уй! Як приємно.
— Бурецвіте!
— Я не чекав від тебе такого. Я не знаю вже, кому довіряти!
— Довіряй мені, — просто порадила я. — Більше нема кому.
Я ж твій провідник.
— До речі, — сказав радник, — монстр їде з нами.
— Як?
— Чародій велів: як буде якийсь монстр — прихопіть.
— Чортівня!
— Але ж… це хтось був, він має перетворитися сам на себе. А… а якщо не перетвориться, то що ми робитимемо з монстром у місті?
— Нічого не знаю. Монстра з собою.
— Він нам горлянки поперегризає вночі, — промовив Бурецвіт.
— А це цілком може бути! — вставив стурбований Мереж.
— Хай спочатку Мрія прокляття ліквідує, а потім ми поїдемо, — запропонувала я.
— Тут лазні ніякої нема? У мене трейлер новенький, чистенький, а… а ви…
— Що? — агресивно запитав шукач.
— Ні, ні, нічого.
— Не хвилюйтеся, ми почистимося, — сказала я.
21
Після того, як прокляття було знято, Мрія попрохала мене допомогти їй відмити волосся від слизу. З тілом вона сама впоралася, а волосся — то важче. Я стою рачки над тазиком з гарячою водою і тру слизьку масу в моїй лівій руці господарським милом у правій. Враження таке, що ефекту мало. Долоні вкриваються тоненькою липкою плівкою. Кому доводилося власноруч прати вщент засякані носовички, той мене зрозуміє.
Біля нас на стільчику сидить Дивник. Очі його сумно примружені, вушка опущені, хвостик звисає.
Місцевість було звільнено від прокляття, але його справжнього вигляду це йому не повернуло.
— Краще відхопити їх ножицями, — кажу я про брудні пасма.
— Ні-ні. Мені ж личить довге, хіба не бачиш. Адже тепер саме час зайнятися особистим життям.