— Не підходьте, — попередив він.
— Не бійтеся, у вас же є ніж.
Я зупинилась і оглянула свій арсенал чаклунських засобів.
— Значить, зілля від невдач. Я радила би змішати це з цим, — я взяла дві скляні коробочки. — У пропорції один до трьох. А саме: двадцять і шістдесят грамів. Зараз відміряю.
Я дістала порожній пакетик і підійшла до ваги.
— Досить цілитися в мене ножем, він усе одно не вистрілить. Отже, це слід вкинути в окріп і варити десять хвилин. Потім процідити.
— А-а!
Дзвенькіт позаду повідомив, що ніж упав на підлогу.
Я обернулася. Невдаха-грабіжник підійшов заблизько до перегороди, і плющ почав діяти. Шия злодія опинилася в чіпких обіймах зраділої рослини, яка стискала її дедалі більше, руки й ноги теж були оплутані. Плющ намагався ніби вчавити тіло жертви у стіну. Я кілька секунд спокійно на це дивилася, а потім сказала:
— Досить, плющику.
Чоловік міг би і втриматися на ногах, але волів упасти на коліна та опертися руками об підлогу для надійності.
— Так от, процідити і залишити на дві години у прохолодному місці… Слухайте: якщо не те зробите, то вріжете дуба. Потім випити рівно одну склянку. 250 мілілітрів. Не передозуйте.
Я загорнула пакетик і простягла йому.
— Тримайте, хоч я б радила ліпше щось від дурної голови.
Чоловік підвівся. Маска з нього спала. У нього було худе довгасте обличчя, ніби постійно перехняблене: все на лівій половині лиця було вище, ніж на правій.
Він узяв пакетик, сказав: «Дякую» і швидко полишив мою крамницю.
5
Наступного дня Бурецвіт не прийшов, рожу довелося годувати мені. За день теж не прийшов. «Може, вдавився», — чогось подумала я. Минув тиждень, і я вже нечасто згадувала шукача орхідеї.
Аж раптом у середу зранку він знову з’явився на порозі моєї крамниці:
— Вибачте, я обіцяв погодувати вашу троянду, а не прийшов, може, сьогодні можна?
Я з радістю надала йому таку можливість.
— Наступного разу вимагатиму обітниці, — я чогось думала, що пожартувала, а він чомусь не засміявся. — Є якісь успіхи? — спитала я.
— Ну… я домовився на два роки.
— Що? А, зрозуміло. Але треба було вимагати три.
«Люди, які очікують смерті, намагаються встигнути здійснити щось за останні роки, а що робити людині, яка має віддати долю?» — промайнуло у мене в голові.
— Ну, юначе, мені нема чим особливо вас порадувати. Я думала над вашою проблемою. Так от, щоб знайти орхідею власної долі, треба, по-перше, її мати. Себто, треба, щоб вона існувала як така. А цього вам ніхто не гарантує, бо орхідеї долі мають не всі. Мабуть. Цього ніхто не знає.
— А як дізнатися?
— А ніяк.
— А є люди, які напевне не мають орхідеї долі? — Є. Чародії.
— Справді?
— Так.
— То вони в деякому сенсі… паразити?
— У деякому сенсі. Так от. По-друге, просто так ти орхідею долі не знайдеш. Для цього треба мати вказівки осіб, які мають стосунок до магії. А вони самі обирають, кому допомагати.
— Яких, наприклад, осіб?
— Взагалі-то цим опікуються русалки. Вони клопочуться всіма рослинками і тваринками, які мають особливу енергетику.
— А русалки можуть точно сказати, чи є в мене орхідея долі?
— Якщо захочуть. Далі, якщо русалки скоординують твої дії, а не заморочать геть твою голову, як вони це полюбляють робити, ти вирушиш на пошуки. Якщо пошуки твої завершаться успішно, ти матимеш справу з Садівником.
— Із ким?
— Кожна орхідея долі зароджується з волі вищих сил сама по собі в момент твого народження і росте собі аж до твоєї смерті, незалежно від того, чи знайшла її людина, чиєї долі ця орхідея, чи ні. Але доглядати її приставлено садівників, позаяк орхідея потребує турботи, аби вона не сконала завчасно. Кожна орхідея має свого Садівника.
— Садівник — людина?
— Не обов’язково. Це може бути людина, а може бути лісовичок чи побережник. Річ у тім, що люди рідко погоджуються бути садівниками. Адже це треба значну частину свого життя присвятити орхідеї. Садівники не мають ні родин, ні друзів.
Орхідеї — створіння дуже ревниві. Щоправда, тому, хто стає Садівником, русалки відплачують певною магічною послугою.
Тому Садівниками пропонують стати людям, які конче потребують якогось дива і за це ладні перекреслити власне життя.
— А з Садівником можуть бути проблеми?
— Авжеж. Ти маєш довести Садівникові, що єси гідним своєї орхідеї.
— Але ж якщо вона є і якщо я її знайшов, то, значить, гідний.
— Розумієш, за час доглядання за орхідеєю Садівники звикають до неї, і тут діє ще й особистий чинник.