— Ти намагаєшся ним бути… Втім, поглянь сама, кого ти мені привела, — він хитнув головою в бік Бурецвіта. — Ти хочеш, аби я віддав квіточку, про яку дбав ледь не чверть століття, щось безцінне, несамовито гарне, цьому жалюгідному типові? Орхідею долі — йому?!
Садівник присунув до мене свою пику, очі його палали обуренням та образою.
— Але ж ви його ще зовсім не знаєте, — зацвірінькала Перла. — От коли я його вперше побачила, він мені теж геть не сподобався. Але потім я зрозуміла, що не все так погано.
— А хто це в нас тут такий симпатичний?
Садівник нарешті відсунувся від мене.
— Це я, — сказала моя подруга. — Мене звати Перла.
— Дуже приємно, а я Лісник. Тільки не кажіть, що ви з цим вискочнем.
— Що? Ні-ні, я просто супроводжую їх. Сама не знала, у що мене втягнуть.
— Бідненька!
— Так, я стільки пережила за цей день… — заскиглила Перла.
— Оу… як шкода, — він похитав головою.
— Ну, це нічого! Головне, аби все закінчилося… добре! — сказала вона бадьоріше.
— О, звичайно! Вас тут ніхто не зачепить! — запевнив Садівник.
— Ви такий люб’язний. І капелюшок цей вам дуже личить!
— Оу… та це просто старезний капелюх… у мене кращий є.
— О, справді?
— Так!
Він походжав довкола неї, ніби окреслював півколо, — знову і знову.
— Подруга моя бідна теж не заслуговує на таке лихе поводження…
— Гаразд… — сказав він.
— Ви ж не полишите нас у біді…
— Ні… Значить, так, — крикнув Садівник. — Дівок я забираю собі, а цих двох вішайте!
— Але ж це мої наречені! — запротестував ватажок.
— Все, Джерель, все, йди гуляй.
— Лиши хоч одну!
— Обійдешся.
Розчарований ватажок надувся, як миша на крупу, і роздратовано махнув рукою.
— Мені дуже шкода, Джерель, — сказала Перла.
Він кивнув із кислою міною і поплентався назад до лісу.
— Тобі справді шкода? — спитала я.
— Ні, але з чоловіками треба правильно розлучатися, — прошепотіла вона.
До Мережа, поки той слухав Садівника, підкралися ззаду кілька розбійників й вихопили ніж. Тепер мого учня в’язали мотузками, за Бурецвіта взялися теж.
— Квітка зів’яне тієї ж хвилини, як він помре, — сказала я. — Не робіть дурниць.
— То хай краще зів’яне, ніж дістається такому, — пробурчав Тіньслів.
— Ну все, тепер тобі каюк, негіднику, — вилаявся Терн.
Розбійники потягли хлопців геть від будинку Садівника.
— Стійте! — раптом гукнув він.
Розбійники розгублено озирнулися. Очі Садівника виблискували з-під капелюха.
— Відпустіть їх… — видихнув він.
— Що? — обурився Джерель.
— Відпустіть.
— Чорт забирай, — Терн похитав головою.
— Мені дуже шкода, Терне, — пролопотіла я.
Він поглянув на мене і голосно пирхнув.
Хлопці, яких звільнили засмучені розбійники, підійшли до нас.
— Як ви? — спитала я.
— О! — відгукнувся Мереж. — Це був жахливий день, коли нас схопили лісові розбійники і кілька разів намагалися повісити!…
— Годі, годі, Мереже, я зрозуміла.
Розбійники, обмінюючись невдоволеними репліками, подалися геть, Садівник піднявся на ґанок і збирався зайти до будинку. Ми залишалися самі.
— Можна, ми у вас погостюємо? — спитала я в Садівника.
Він обернувся і втупив у мене недоброзичливий погляд.
— У вас просторий будиночок, сподіваюся, там знайдеться для нас місце…
— Ви що, знущаєтеся?! — раптом заволав він, розвернувшись.
Ми промовчали.
— Це ви, ви маєте повзати на колінах переді мною, щоб я дозволив вам забрати квітку, та ні, щоб я дозволив вам хоча б поглянути на неї, та ні, щоб я взагалі дозволив вам залишитись у заповіднику, а не зателефонував куди треба і доповів, що у нас тут браконьєри! Це ви маєте благати мене про таку милість, а не я маю влаштовувати вам учту!
Він в очікуванні розвів руками.
— Ну, зрозуміло, — сказала я після паузи, — але ж ми не можемо ночувати в лісі.
Садівник шумно видихнув, взявся за боки і спитав:
— Може, мені ще дати званий обід на честь вашого прибуття, юна леді?
— У тому, щоб бути гостинним, нема нічого поганого, — знизала я плечима.
— А якщо хочете, вечерю ми з подругою приготуємо, — сказала Перла.
Він зацікавлено схилив капелюха й оглянув її.
— О, заради вас, пані, я готовий терпіти всю цю сумнівну компанію. Заходьте!
Він зник за дверима.
— Ну, і хто з нас уміє готувати? — поцікавилася я в Перли.
— Розберемося, — кинула вона й пішла за Садівником. — Ви дуже гостинні!
— Ми можемо заночувати і в лісі! — гукнув Бурецвіт.
— Що ти таке говориш? — обернулася я.