— Заблукала?
Тенто в ефектній позі сидів на гілці дерева і хитав звисаючою ніжкою.
— Здається… трохи…
Він зіскочив.
— Дозволь провести тебе.
— Гаразд, — погодилася я.
— Сюди, — показав він шлях.
— Сюди? Точно?
— Так.
— Нікoли не подумала би.
Ми рушили в обраному Тенто напрямі.
— То ти не сердишся на мене більше, прекрасна діво?
— Не знаю… якби не ти, хлопців повісили б одразу. І мене звати Лірина! Називай мене Ліриною.
— Гаразд. А мене звати Тенто. Називай мене шляхетним Тенто, ну, будь ласочка!
— От уже фантазія…
За деревами можна було розгледіти обриси будинку.
— То ми вже прийшли? Так скоро?
Я почула розсерджені голоси, що, певно, належали Перлі та Бурецвітові.
— Що там відбувається? — пробурмотіла я.
— Схоже, сімейна сварка, — сказав Тенто.
Ми вийшли на галявину. Моя подруга сиділа на лавочці біля будинку, а шукач ходив довкола неї, викрикуючи:
— Ти заграєш геть з усіма тут!
— Що ти таке кажеш! Я просто намагаюся бути приязною. Ввічливою! Тактовною! Це те, чого тобі так бракує!
— Бракує? Можливо. Та як я можу закохуватися в дівчину, яка заграє з кожним зустрічним?! Вони всі в захваті від тебе!
— Це взагалі не мої проблеми, — вона встала, — вибач, та я не можу вимкнути свій природний шарм!
— І не треба вимикати, — сказала я. — Бурецвіте, ти геть здурів? Чого це ти верещиш на мою подругу?
Він обернувся, зробив крок до мене і в розпачі розвів руками.
— Я… я так не можу.
— Чому ти гадаєш, що я маю поводитися так, як тобі хочеться?! — Перла розізлилася не на жарт.
— А ви! — крикнув шукач. — Де ви взялися? Що ви робили в лісі?
Він розвернувся до Перли.
— Ви тут усі вже переділилися на парочки, чи не так?!
— Бурецвіте, опануй себе! — гукнула я. — Ти втратив розум!
— Ми всі вчора рятували твоє життя, йолопе! — крикнула Перла.
— Ну, дякую!
— Ну, на здоров’я!
Він трохи вгамувався, довго розглядав свої черевики, а потім підняв на неї очі та спитав:
— Але ж ти не могла не помітити, що нашим стосункам чогось бракує.
— Та нема ніяких стосунків! — вона піднялася. — Чого їм може бракувати?!
Перла подарувала йому гнівний погляд, розвернулась і пішла геть, за хвилину зникнувши за будинком.
— А де ж моя парочка? — спитав Мереж, який щойно вийшов з будинку на ґанок і слухав, схрестивши руки на грудях.
— Я піду повтішаю прекрасну діву, — запропонував шляхетний Тенто.
— Піди… — відгукнулася я.
Розбійник пустився слідом за моєю подругою.
— Що?! — обурився Бурецвіт. — Ну, все…
Він потер лоба й вирячився на мене з явною претензією.
— Садівник дозволив нам лишитися, — сказала я.
— Я щасливий!
Він поплентався в бік, протилежний тому, що обрала Перла.
— Недобре все це, — проронив Мереж.
— Звісно, недобре, — сказала я.
Він спустився з ґанку й наблизився до мене.
— Я відчуваю загрозу.
— Мені теж ніяково тут. Це місце зле прийняло нас.
— Річ не в місці, — сказав Мереж. — Загроза переміщується разом з нами. Бо вона походить від тебе.
— Що?
Я глянула йому у вічі. Він промовчав.
— Від мене походить загроза? Загроза кому?
— Може, Бурецвітові, може, мені, може, ще комусь, не знаю.
— Ти занадто близько взяв до серця пророцтво Медлия.
Він захитав головою.
— Річ не в цім, я відчуваю.
— Що ти можеш відчувати? Теж мені екстрасенс!
— Я можу більше, ніж здається, — заявив він.
— Справді?
— Не віриш?
— Мереже…
— Не віриш, що я можу більше?
Мені важко було вловити вираз цих асиметричних очей, та він справді був чимось занепокоєний.
— Вірю, — сказала я.
— Чесно?
— Так.
— Правда?
Він вглядався у моє обличчя.
— Слово даю!
Він кивнув і пішов назад до будинку.
— Ви всі просто подуріли, — прошепотіла я.
10
Увечері Садівник на прохання Перли розклав вогнище перед будинком. Ми сиділи втрьох довкола нього.
— Вас не було цілий день, — сказала я.
— У мене тут роботи повно, — відгукнувся він.
— Втомилися, мабуть, — поспівчувала Перла.
— Та ні… — мовив він і посував гілкою хмиз у ватрі. — Полюбляєте дивитися на вогонь, чи не так?
— Полюбляю, — відізвалася вона. — У містах лише сміття палять… Вогонь заспокоює.
Моя подруга милувалася полум’ям і, на диво, не посміхалася.
— Вискочень діткнув сьогодні? — спитав Садівник.
— Бурецвіт? Трохи. Але все гаразд.
— Тільки йолоп може ображати таку жінку, — похитав він головою.