Бурецвіт піднявся.
— Я на хвилинку в дім, — сказав Садівник Перлі й пішов до своєї хати.
Шукач стояв, мовчки переводячи погляд з мене на Перлу.
Потім він теж подався геть, але раптом розвернувся і сказав:
— Перло!…
— Що?
— Я не можу більше цього витримувати. Я не можу бачити тебе поруч з цим типом! Невже він тобі справді подобається?
Перла промовчала з розгубленим виглядом.
— Я так не можу, — повторив він.
— Чому? — тихо спитала вона.
— Бо… бо…
Брови Перли в очікуванні здіймалися вище й вище.
— Бо ти потрібна мені. Я… я хочу, щоб ми були разом.
— Ти кохаєш мене?
Від цієї сцени я ніби прокинулась.
Перла сіла пряміше і спитала знову:
— Зайчику… ти… справді закоханий?
— Так.
— Класно! Лірино, телефонуй русалкам!
Я кивнула й рушила до будинку.
— Що… що ви робите… Я казав щиро про свої почуття! — обурився Бурецвіт.
Зі змішаним почуттям я влетіла до халабуди і крикнула Садівникові, який наповнював склянку соком з графина:
— Закоханий!
— Хто? — не зрозумів він. — У кого?
— Бурецвіт! У Перлу!
— Якого дідька?
— Де телефон?
Він махнув вільною рукою в куток кімнати. Там на столику стояв телефон. Я підбігла, схопила слухавку і почала поспіхом набирати номер русалок.
Перла буквально затягла шукача в будинок.
— Бери стілець, іди до Лірини! — командувала вона.
— То ти… ти любиш мене? — белькотав шукач.
— Іди!
Бурецвіт, явно невдоволений, притяг два стільці, один сунув під мене, на другий усівся сам.
— Привіт… він сказав, що кохає.
— Хвилинку, — відгукнувся русалка, полишив слухавку й побіг кудись.
Бурецвіт похмуро дивився на мене.
— Що… готовий?
— Алло, Лірино! — знову з’явився русалка.
— Так.
— Увімкни гучномовець, — сказав Садівник і відпив свій сік.
Я натиснула кнопку.
— Де він там? — спитав русалка.
— Я тут, — озвався шукач.
— Квіточка біля мене. Давай, кажи.
— Я кохаю Перлу.
Запала тиша.
— Ліринко, мені шкода, — сказав русалка, — але, здається, твоя квіточка здохла.
— Що? Ні!
— Не може бути, я кажу правду! — випалив Бурецвіт.
— О ні, вона в’яне дедалі більше…
— Я справді кохаю Перлу!
— Бурецвіте, стулися! — гаркнула я. — Це ж жива істота!
— Вона несправна! — заявив він. — Її кепсько підливали!
На гам звідкілясь з’явився Мереж і з цікавістю споглядав це дійство.
— О ні, — відказав русалка. — Вона була в порядку. Просто ти — брехун.
— Скажіть правду! — голосила я. — Скажіть правду, вона оживе!
— Правду? Правду? — розізлився Бурецвіт. — А правда така, що я її не люблю! Ревную, але не люблю!
— Ну, квітці полегшало, а от наші справи кепські, — сказав русалка.
— Вибачте, — огризнувся шукач.
— А кого ти любиш, Бурецвіте? — спитав русалка.
— Я… я не знаю.
Русалка поклав слухавку. У кімнаті огидно запікало. Я вимкнула гучномовець.
— Я знала, що чоловікам не можна вірити, — зітхнула Перла.
— Не засмучуйся, моя мила, — сказав Садівник, явно задоволений результатом досліду. — Він тебе не вартий.
Бурецвіт піднявся і вийшов надвір. Я поклала лікті на стіл та опустила обличчя в долоні.
14
Минула ще одна ніч. Ранкове світло вливалося до нашої спальні, я сиділа на ліжку і дивилася, як Перла розчісує волосся.
Двері прочинилися, на порозі з’явився Мереж.
— Мене мучить одне питання, — сказав він.
— Доброго ранку, Мереже, — відгукнулася я.
— Яке бажання більш егоїстичне, — вів він далі своє, — бути закоханим чи кохати?
— Всі бажання егоїстичні, Мереже, — похитала головою моя подруга.
— Але є більш егоїстичні, а є менш егоїстичні, чи не так? — звернувся він до мене.
— Не знаю, — зітхнула я.
— Що ми тепер робитимемо? — спитав Мереж.
— Ну, насильно я його в себе не закохаю, — сказала Перла. — Вибач, подруго, але місію не виконано.
— Це нічого… — прошепотіла я. — Треба подумати. Погуляти на свіжому повітрі та подумати…
Я подивилася на ліс за вікном. Так, я знала, що робити.
Щоб врятувати ситуацію, потрібне було диво. Справжнє диво, таке, що не може статися без магії. Саме тому я простувала лісом до споруди з чарівним кристалом.
«Ця штука вирішить усі мої проблеми» — музикою грало в моїй голові. Я ледь стримувалася, щоб не підспівувати вголос. Стежка хутко вивела мене до хатки з округлим дахом. Я впевнено увійшла.
Світло кристала цього разу не лилося спокійно та рівномірно, промені тривожно пульсували, ніби камінь був збуджений.