Я підійшла до нього — неквапливо, обережно. «Моє бажання неможливе», — сказала я і простягнула руку до жмутка тривожного світла.
«Не роби цього!» — почула я чужий голос просто у власній голові. Я обернулась, але нікого поруч не було. «Благаю, тільки не роби дурниці!» — я впізнала голос русалки. А, їхні телепатичні штучки…
— Цього разу я сама вирішу, русалко.
Мої пальці торкнулися кристала.
15
Нічого наче не трапилося. Кристал світився так само нерівно.
Я вийшла з будиночка і попрямувала назад. На душі було недобре, всередині росло погане передчуття. Мені стало холодно, і я пришвидшила ходу, та раптом зупинилася, побачивши перед собою Садівника.
— Даремно я показав тобі його… — сказав він.
Я відвела погляд і відчула мурашки на шкірі. Чи це від хвилювання, чи це…
— Що ти наробила…
Щось вогке торкнулася моєї щоки. Я здригнулася.
— Ти зруйнувала заповідник, Лірино.
На соковиту траву, на квіти і листя дерев стали поволі опускатися сніжинки. Вони сновигали в повітрі, ніби вишукуючи собі краще місце серед зелені.
Я поглянула на Садівника. Одна зі сніжинок тільки-но всілася йому на ніс. Повіяв холодний вітер, сніг посипав дужче.
Садівник схопив мене за руку і потягнув до своєї хати.
— Ну, ти будеш коли-небудь слухати, що тобі говорять, дурбецало? — тріщав зі слухавки русалчин голос. Коли ми підійшли до будинку, телефон там уже дзвонив. — Я тобі сказав нічого там не псувати, нічого! А ти що зробила? Ти спаскудила увесь заповідник! Молодець! Феноменальний результат!
— Я не хотіла…
— Я знаю! Дурепа, тьфу.
— Що тепер?… — несміливо запитала я.
— Тепер роби, що Садівник скаже. Ні, ну чому ти таке дурбецало, га?!
— Ну годі, — Садівник відібрав у мене і повісив слухавку. — Тобі треба піти.
— Що?
— Тобі треба якнайшвидше залишити заповідник, Лірино!
— Але ж…
— Мовчи!
Він став нервово ходити туди-сюди кімнатою.
— Мереж розповів мені про пророцтво, — сказав Садівник. — Треба було вам раніше мені про це розповісти! Тобі не можна залишатися поряд із шукачем. Ти — загроза для нього.
— Я?
Певно, я мала доволі жалюгідний вигляд.
— Тепер, коли ти знищила Великий заповідник… я не сумніваюсь у твоїх здібностях… ти можеш зробити ще щось жахливе. До того ж, — він зупинився й поглянув на мене, — дуже скоро тут з’являться рятівники та озброєні люди. І останні шукатимуть тебе.
— Що?
— Ти зруйнувала національне надбання.
— Як кепсько… Ну ви ж не скажете їм, що це я?
— Ой, Лірино, Лірино… Зачекай, я спробую знайти якийсь теплий одяг, щоб ви з Мережем дійшли до машини.
— Мереж теж має піти?
— А нащо він мені тут здався?
— Гаразд, — кивнула я.
— Я проведу вас, — запропонував шляхетний Тенто.
Він, Мереж, Перла та Бурецвіт стояли неподалік прочинених дверей і поглядали то на мене, то на вулицю.
— Треба квапитися, — сказав Мереж. — Скоро намете кучугури.
— Годі милуватися, холодно, — промовив Тенто і причинив двері. — Краще дивитись у вікно.
— Не переживай через це, подруго, — сказала Перла. — Не такий уже гарний заповідник був. Тут бракувало басейнів, і взагалі… сервіс ніякий. А ти повертаєшся додому. Ти ж хотіла додому!
— Так…
Я підійшла до Бурецвіта, що дивився сумно і приречено.
— Я маю йти, — сказала я йому.
Він мовчки закивав головою і простягнув мені ключі від машини.
— Ну, я йду, — сказала я, заховавши їх до кишені. Він знову кивнув.
— Ну от, тримайте!
Садівник накинув мені на плечі куртку, простягнув ще дві Тенто та Мережу.
— Дійдете до машини, повернете це шляхетному Тенто, нам вони ще знадобляться.
Я ствердно кивнула.
— Ну, не гайте часу!
Тенто прочинив переді мною двері. Ми вийшли надвір. Я обернулася.
— Ну, бувайте!
— Бережіть себе!
— Щасти!
— Бувайте!
Ми рушили.
16
Холод підганяв нас не гірше остраху перед озброєними людьми, що скоро прибудуть до зруйнованого раю.
— Тенто! — звернулася я до нашого провідника.
— Що? — обернувся він, швидко крокуючи.
— Ти… ну… я ж зруйнувала твоє житло.
— А! Та нічого! Піду у великий світ! Подивлюся, як там усе.
— Але там не так. Там їжа не з’являється нізвідки. І там тобі можуть зашкодити!
— Годі балакати, — буркнув мій учень.
Ну от, один раз ти робиш помилку, і вже Мереж починає пшикати на тебе.
— Я не боюся! — крикнув шляхетний Тенто.