Пол Стюарт, Кріс Рідел Бурелов
Джозефу та Вільяму
Вступ
Далеко-далеко звідси, випинаючись уперед, мов фігура на носі могутнього кам’яного корабля, нависає над безоднею Світокрай. Широка набучавіла Крайріка ллється нескінченним потоком із найдальшого виступу скелі, спадаючи у пустку внизу. Її верхоріччя губиться у глибині суходолу, високо в горах, у темному і сповненому небезпек Темнолісі.
За узліссям неозорої пущі, де знижуються хмари, розкинулася Крайземля, безплідна пустеля, над якою клубочаться густі тумани і витають духи та нічні кошмари. Одна з двох доль спіткає того, хто загубиться у просторах Крайземлі. Щасливець, блукаючи, мов сліпець, вийде на круте урвище і знайде там свою смерть. Нещасливець опиниться у Присмерковому лісі.
Занурений у вічні золоті сутінки, Присмерковий ліс заворожливий і водночас підступний. Його повітря п’янить. Ті, хто надихається ним, не пам’ятають, що їх сюди привело, схожі тут на казкового заблуканого лицаря, який давно вже забув про пошуки пригод — мету своєї виправи і радо розпрощався б із життям, якби був підвладний смерті.
Іноді гнітючу тишу Присмеркового лісу порушують несамовиті урагани, прилітаючи з безодні за Світокраєм. Приваблювані сюди, мов нетля до полум’я, вони кружляють, часом і по кілька днів поспіль, у розпеченому до білого жару небі. Деякі урагани надто не схожі на решту. Вони розроджуються жмутами блискавиць, утворюючи бурефракс — безцінну речовину, що, наперекір жахливим небезпекам Присмеркового лісу, притягує мов магніт усіх охочих її запопасти.
Спустившись Присмерковим лісом нижче, можна вийти на Багнище. Це смердюча, загиджена місцевість, масна від рідкого ґлею із заводів та ливарних цехів Нижнього міста, яке вже стільки часу спускає і звалює сюди свої відходи, що земля стала геть безживна. А все ж — як і скрізь по Світокраю — тут є свої мешканці. Це рожевоокі й цілком знебарвлені, білі, як і все їхнє довкілля, обірванці, звиклі порпатися в покидьках.
Ті, кому щастить перебрести Багнище, опиняються у лабіринті проходів між благенькими куренями в жалюгідних нетрищах обабіч лінивої течії Крайріки. Це Нижнє місто. Його населяють, тиснучись у вузьких вуличках, люди та різноплемінні істоти з усіх кінців Світокраю. Брудне, перенаселене і нерідко жорстоке, Нижнє місто є осередком усяких промислів, як законних, так і таємних.
Місто гуде, метушиться, кипить енергією. Кожен мешканець провадить своє діло, належить до своєї спілки і має свою чітко визначену робочу дільницю. Звідси — інтриги, змови, запекле суперництво і вічна колотнеча — між дільницями, спілками, суперниками-ремісниками. Усіх спілчан гуртують однаковий страх і однакова ненависть до повітряних піратів, які на своїх швидкохідних кораблях опанували небо над Світокраєм і грабують на своєму шляху безталанних купців.
У середмісті увагу привертає велике залізне кільце із припасованим до нього довгим важким ланцюгом; той ланцюг, коли туго напнутий, а коли обвислий, тягнеться просто в небо. До нього припнуто здоровенну плавучу скелю.
Як і решта своїх посестер, вона відірвалася від землі, коли проросла з ґрунту Каменесаду, після чого її виперли нагору нові скелі, пророслі зісподу. Ланцюга до неї прикували, як вона вже стала така здорова і легка, що могла знятися в небо. На тій скелі звели величне місто Санктафракс.
Санктафракс зі своїми високими шпилястими вежами, сполученими між собою віадуками та галереями, відомий як навчальний осередок. Він населений академіками, алхіміками та бурсаками — наділеними особистими званнями — і має до своїх послуг книгозбірні, лабораторії та лекційні зали, харчевні та кімнати відпочинку. Студійовані тут предмети настільки ж незрозумілі, наскільки ревниво їх стережуть, і, всупереч очевидному духові старомодного, книжного доброчинства, Санктафракс є постійним вогнищем суперництва, інтриг і змов, лютого розбрату і чвар.
Темноліс, Крайземля, Присмерковий ліс, Багнище та Каменесад. Нижнє місто і Санктафракс… Крайріка. Назви на мапі…
Проте за кожним із тих наймень криються тисячі історій — як занотованих у стародавніх сувоях, так і переказуваних із покоління в покоління — історій, що їх можна почути ще й нині.
Подане нижче — лишень одна з них.
Розділ перший
Зустріч друзів
Стояв полудень, і Нижнє місто вирувало. Під габою завислої над містом гидотної мряки, що опушувала щити дахів і скрадала сонце, тісні вулички та широкі пішохідні доріжки повнилися гарячковим життям.