Выбрать главу

— Випустіть мене! — зарепетував він. — Теме! Дозорцю! Рипуча Щелепо! Ну чого ви не хочете мене почути? Випустіть мене…

І тут загримів зичний голос Захмарного Вовка.

— Що? — заревів він. — Але ж це бунт!

Живчик жахнувся і понурив голову.

— Ох, тату, — запхикав він, — якщо ми викрутимося з цієї халепи живими, чи простиш ти мені коли-небудь?

Наразившись на капітанову лють, Спліт зберігав крижаний спокій. Поминаючи круглі очі-намистинки, що поблискували з-поза скелець окулярів у сталевій оправі, його обличчя зоставалося абсолютно незворушне.

— Ніякий не бунт, — заперечив він, вихоплюючи меча з піхов. — Зміна влади, та й годі.

Вевека погрозливо рикнув.

— Спілчанські каверзи, — пирхнув Захмарний Вовк. — Невже це зайшло аж так далеко, Спліте?

Тут «Бурелов» нахилився на лівий борт і раптом утратив швидкість. Задній край бурі наздоганяв їх. Захмарний Вовк спустив кормову гирю і підняв фок та кормове вітрило. Небесний корабель знову плигнув уперед.

Він обернувся до Спліта.

— І ти міг уявити бодай на мить, що зумієш правувати «Буреловом»? Га?

Спліт розгубився.

— Ти — дерево, Спліте, пеньок головатий, дуб! — вів далі Захмарний Вовк. — Яка спілці користь із бурефраксу? Розтлумач мені, будь ласка! Їм потрібне інше — фракспил, але ніхто не знає секрету його виготовлення.

— Навпаки, — відрік Спліт. — Спілка вільних крамарів готова брязнути калиткою, аби тільки запопасти бурефракс. І брязнути так, що ого-го! А що ви самі не палаєте бажанням доправити їм вантаж, то доведеться мені. І ось побачите, решта тягтимуть руку за мною, як дізнаються, щo поставлено на карту.

Камбаломорд шарпнувся наперед. Вевечині вуха затрепетали. Рука Захмарного Вовка стисла руків’я меча.

— О Небо! — вигукнув капітан. — Ти що, глухий? Спілці бурефракс ні до чого. Вони просто не хочуть, аби санктафракська скарбниця наповнилися, бо тоді плавуче місто знову врівноважиться, і зисковний для них альянс із дощознавцями розпадеться в прах.

Сліво Спліт цупкіше стис у руці сяйного меча.

— Вони тебе надурили, Спліте. Вони зичать тобі провалу!

— Брешеш! — зарепетував Спліт і повернувся до Камбаломорда: — Він бреше!

Захмарний Вовк скористався з нагоди. Він вихопив меча і ринув на Спліта.

— Ах, ти ж бунтарю, трюмний пацюче! — заревів він.

Та Камбаломорд виявився куди моторніший. Коли капітан зробив випад, він підніс свого списа — збіса дебелого і важезного, до пари могутньому плескатоголовому гобліну — і скочив між ними. Повітря сповнилося дзвону металу: капітан і плескатоголовець зітнулися у смертельнім герці.

Дзінь! Дзень! Дзелень! Спалахнула яра і навальна січа. Захмарний Вовк ревів зі сказу.

— Грім і блискавка! — біснувався він. — Хочете підсмажитися на небесному багатті? Зараз обидва полетите за борт! — Він відбивав дедалі скаженіші атаки Камбаломорда. — Я переріжу ваші горлянки і повидираю з грудей ваші зрадливі серця!

— Ве-е-е, ве-е-е! — загарчав блукай-бурмило і порвав кілька линв, якими його прип’ято до штурвалу.

«Бурелов» кинуло вниз і розвернуло. Якщо його віднесе до краю, де буря лютувала найшаленіше, небесний корабель умить розлетиться на тріски.

— Ні, Вевеко! — владно крикнув Захмарний Вовк. — Зі… зі мною все гаразд. Ти повинен триматися курсу.

***

Галас, брязкіт металу, тупіт ніг — Живчик не вірив своїм вухам. Батько б’ється сам-один? А де ж решта екіпажу і чому ніхто не прийде капітанові на допомогу?

— Теме Човноводе! — заволав він і знову відчайдушно затарабанив у двері. — Стоупе Рипуча Щелепо!

Нараз двері розчахнулися. Живчик рвонув уперед і попав просто у Сплітові обійми.

— Я тебе попереджував: не роззявляй пащеки! — просичав той, заламуючи Живчикові руку за спину і притискаючи до горла ножа.

— У… у чому річ? — пробелькотів Живчик.

— Зараз дізнаєшся, — процідив крізь зуби Спліт, пхаючи його поперед себе по іскрявому чардаку. — Хочеш зберегти свою шкуру, — напучував він, — роби, як я кажу.

Тремтячого з жаху Живчика поволочено горішнім чардаком, а тоді — вузькими сходнями до штурвала. Сцена, що відкрилася його очам, сповнила його нудотним ляком.

Захмарний Вовк і Камбаломорд зійшлися у смертельному двобої. Палаючі очі, зціплені зуби — ці двоє билися до загину. Їхня зброя стиналася з несамовитою силою, і сліпучі жовті іскри так і прискали одна за одною, змішуючись із блакитними електричними розрядами.