— Бурефракс, — вирік Сліч і з усміхом тицьнув у руки ночоблудові товкачку.
Форфікюль кивнув головою.
— Але все у свій час, — провадив Сліч. Він повернувся і зняв із полиці пляшечку з жовтожарою рідиною. — Олія із пророслого насіння, — пояснив він і витяг корок. — Якщо налити трохи у гніздо із кристалом, тоді… — Він затнувся. — Що ти робиш? Ні!!! — заверещав Сліч і кинувся до ночоблуда.
Але було вже пізно. Форфікюль — його погляд не відривався від блискучої, сяйливої крупинки бурефраксу — не чув нічогісінько зі Слічевих пояснень. Обіруч він міцно стискав товкача.
— А ось і ми! — прошепотів він і різко опустив його вниз.
— Бу-у-х!
— Та-ра-рах!
Кристал бурефраксу вибухнув із пекельною силою, висадивши хижу в повітря. Дах зірвало, стіни розсадило, а там, де була долівка, зяяла велетенська вирва. Коли порох осів, очам відкрилися два тіла, зчеплені у смертельних обіймах.
— О, сили небесні, що то було? — вигукнув Професор Темрявознавства.
Матінка Товстобрюхперо похитала головою.
— Ви, професори, — дорікнула вона, — витаєте у хмарах, сидячи у своїх повітряних замках. Невже так важко здогадатись?
Вони гуляли вдвох у надвечірню пору. Їм треба було обговорити пильні справи, але, як виявилося, у таверні «Дуб-кривавник» їх легко можна було підслухати, і вони перенесли розмову надвір.
— Якщо ви знаєте, просвітіть мене, — попрохав Професор. — Що то був за гуркіт? Дуже схоже на вибух.
— А то він і був, — пояснила вона, і пера на її нашийному кільці стали дуба. — Щоразу, як котрийсь нещасний бовдур силкується обернути бурефракс на фракспил, гримить вибух.
Професор Темрявознавства стенувся з несподіванки.
— Але де вони доп’яли бурефракс? — запитав він.
Матінка Товстобрюхперо дратливо клацнула дзьобом.
— Чорний ринок завалений цією речовиною, — пояснила вона. — Подейкують, ніби її продаж схвалив сам Найвищий Академік — у надії, що хтось десь розкриє невловну таємницю виготовлення фракспилу, хоча…
— Але ж… але ж це обурливо! — прохарчав, задихаючись від гніву, Професор Темрявознавста. — Я і гадки не мав… Нічого дивного, що у скарбниці порожнісінько, хоч покотись. — Він похитав головою. — Хай буде проклятий той день, коли мені вперше впав у вічі цей зрадливий узурпатор, Вілнікс Помполніус.
— Учора — позаду, — уривчасто мовила Товстобрюхперо. — А завтра — попереду.
— Знаю, знаю, — відповів Професор, — але що ми можемо зробити?! Я завжди вам казав, що як для Вілнікса, так і для Спілчанського голови уже не таємниця, що Захмарний Вовк подався по бурефракс. Обидва чекають на його поворот. І кожному з них під силу конфіскувати вантаж — принаймні, як не вдасться одному, то запевне поведеться другому.
— Навпаки, — у Матінки Товстобрюхперо заяскріли очі. — Не вдасться обом, ось згадаєте моє слово. Я знаю Захмарного Вовка: цей старий небесний пірат — битий жак. Поки обидва його вороги чубитимуться за вантаж, він прослизне повз них і приставить бурефракс мені, достоту, як ми й домовлялися. — Раптом вона приплющила очі і крутнулася, повертаючись до нього. — А ви звідки так багато знаєте, га? — підозріливо запитала вона. — Може, Найвищий Академік утаємничує вас у свої теперішні наміри?
— Ні, я… — почав Професор. — Бачу, зі Санктафраксом ви обізнані не більше, ніж я з Нижнім містом. Інтриги, нашепти, плітки — ось якою «речовиною» завалений чорний ринок нашого чудового плавучого міста! — з усміхом відповів він.
— Форфікюль, — сяйнуло Матінці Товстобрюхперо, — отже, виходить…
— Форфікюль вибовкав Вілкінсові все, — потвердив Професор.
Матінка Товстобрюхперо гучно відхаркалася і сплюнула.
— Недурно ж цей маленький нікчема соромиться потикати сюди носа, — прокудкудакала вона.
— Йому розв’язали язика на муках, — пояснив Професор. — Він не мав іншої ради. Але ні, про плани Найвищого Академіка я дізнався не від Форфікюля.
— А від кого ж? — напосідала Матінка Товстобрюхперо.
— Від того, хто присягнув на вірність владі, а не особі, що прибрала її до рук, — пояснив Професор. — Його звати Мінуліс, — провадив учений муж. — Він особистий служник Вілнікса Помполніуса, і він відчуває близькі зміни.
Матінка Товстобрюхперо захихотіла в захваті.
— Тоді нам треба довести, що нюх його не підводить.