— Щось уже робиться, — пробуркотав Живчик, коли вони з Камінним Штурманом урешті дотеліпалися до кінця довгого звивистого проспекту. Вони звернули ліворуч і опинилися перед напівзруйнованою вежею.
Не ремонтований від того пам’ятного надвечір’я, коли Вілнікс, тоді ще учень-дощознавець, провів свій фатальний експеримент, осідок Професора Темрявознавства стояв майже весь у руїнах. Праве крило вежі знесло геть чисто, оголивши сходові кліті та приміщення. Зацілілий шпиль скидався на палець, яким руїна сварила небо.
Живчик і Камінний Штурман пошкандибали обсіяною вибоїнами бруківкою, що вела до дверей. Вони переступили поріг і поволокли скриню вгору сходами. По сходовому помістку другого поверху слалося світляне віяло. Живчик почапав на нього. Скромна табличка, прицвяхована до дверей, засвідчила, що вони прийшли, куди слід.
Живчик тихенько постукав.
— Ну, що там ще? — озвався стомлений голос. — Я вже виклав вам усе, що знаю.
— Професоре! — рішуче покликав Живчик.
— Я старий та немічний, — забідкався голос. — І дуже-дуже стомився. Дайте мені спокій.
— Професоре, нам треба побалакати, — напосідав Живчик і поторгав двері. Вони виявилися незамкнені, тож, незважаючи на подальші Професорові протести, гості зайшли. Ледве переступивши поріг, Моджін мерщій пустила свій кінець скрині і зі знеможеним «хух!» сіла на віко. Живчик опустив свій, звів очі на господаря, що сидів за бюрком — і з несподіванки роззявив рота. Професор Темрявознавства видавався двійником Професора Світлознавства, тільки й того, що був не в білих, а в чорних шатах.
— Ради Неба, хто ви такі? — вигукнув Професор, зриваючись на рівні. — Я вже гадав, що вернулася варта.
Живчик усміхнувся.
— Не такий то ви вже, бачу, й старий та немічний, професоре.
— М-м-м… м-м-м… м-м-м… — гарчав Професор, якому геть відібрало язика.
Живчик виступив наперед.
— Я Живчик, — відрекомендувався він. — А це Камінний Штурман. Ми удвох завершили пошуки, на які недавно було послано мого батька Квінтиніуса Вергінікса.
У Професора одвисла щелепа.
— Я, цебто ви… — Він заблимав очима. — Ви хочете сказати, що…
— Ми повернулися з бурефраксом, — оголосив Живчик.
Професор зірвався на ноги і кинувся до них через усю кімнату.
— Бурефракс! — вигукнув він. — Ти певний?
— На всі сто, — відказав Живчик. — Ваш колега, Професор Світлознавства, підтвердив це.
— Ото ще старий блазень! — пирхнув Професор, але Живчик завважив вологий блиск у його очах. — Що там ще стрельнуло в голову цьому пришелепуватому невігласові? — запитав він.
Живчик спустив очі додолу.
— Боюся, Професор Світлознавства мертвий, — стиха промовив він.
— Мертвий! — остовпів Професор.
— Перед смертю він доручив мені розповісти вам про бурефракс, — провадив Живчик. — Мовляв, я можу… на вас покластися.
— Мій давній друг… мертвий, — сумно зронив Професор. Він кволо усміхнувся. — Ну, що ж. Погляньмо, що там у вас.
Камінний Штурман підвелася і прoкволом відійшла вбік. Живчик ступив уперед і підніс віко. Професор Темрявознавства зазирнув досередини.
— Ах ти ж старий лісовий цапе! — заволав він у захваті. — Це таки бурефракс! Чудово! Пречудово. Але, бий його нечиста сила, як вам пощастило стільки його знайти? І чого всі кристали такі крихітні?
— Це довга історія, — відповів Живчик.
— І все ж я залюбки її послухаю, — вигукнув Професор. — Але спершу нам треба перенести бурефракс до скарбівні…
— Ні, професоре, — твердо сказав Живчик. — Попереду я маю вам дещо сказати. Час покласти край цьому фракспиловому безумові — раз і назавжди. — Він кинув оком у вікно на сонце, вже яскраво помаранчеве, зависле низько над обрієм. — Ба нам слід поквапитися. Мені потрібні ступка і товкач.
— Але…
— Ну-бо, Професоре, — наполягав Живчик. — Будь ласка!
Професор показав на мармуровий робочий стіл у далекому кутку світлиці.
— Ти знайдеш там усе, що треба, — сказав він. — Але…
— Дякую, — урвав Живчик.
Він схопив металевий шкалик і заквапився назад до скрині. Минаючи професора, зирнув на вікно.
— Скільки ще лишається до смерку? Смерку достотного?
— Ах, достотний смерк… — мрійливо протяг Професор. — Цей таємничий мент між світлом і темрявою. Він такий скороминущий. Такий невловний… Тільки на цій єдиній ділянці наших студій ми із Професором Світлознавства незмінно доходили згоди…