Як їй жити далі? Хіба зможе вона тепер бути тією, колишньою Лорою — щасливою, безтурботною, ніжно-відданою дружиною, що свято вірила в розум і здібності свого чоловіка? Ніхто й ніщо не могло б похитнути її віри в Олфа, та він сам, власноручно зробив це — він не тільки занапастив і своє, і її життя, він розбив усі її ілюзії. Мовби він і не кохав її по-справжньому, мовби вони були чужі одне одному. Але вона кохала його і ніколи не покохає другого, твердила собі Лора. Можливо, Лора несвідомо хотіла довести Олфу, що вона може прожити й без нього: встоїть на ногах, працюватиме і прогодує себе. В ній жила невиразна віра в те, що він про це якось дізнається. Коли вона дивилась на його портрет, їй хотілося крикнути йому: «Ти бачиш — я можу! Я можу сама заробляти собі на хліб!» Але, по суті, вона залишалася тим самим слабким, безпорадним створінням, яким вважав її Олф.
Її біль був пройнятий гіркотою, і почуття приниження не покидало її. Але серце Лори ні на мить не переставало тужити за Олфом. Вона все віддала б, щоб знову чути його голос, бачити його біля себе. Але вона була тепер позбавлена тієї теплої, душевної близькості, яку дарував їй Олф, і саме це робило її самотньою і нещасною. Іноді їй здавалося, що вона буде вдячна кожному, хто обніме її, пригріє, дасть відчути їй біля себе живе тепло, їй було так холодно, так порожньо, відколи вона втратила той радісний, щасливий світ, у якому жила з Олфом!
Коли вона приходила грати в готель, Мак-Суїні метушився коло неї, мов стара квочка біля свого єдиного курчати. Спочатку вона не дуже зважала на цю турботливу увагу, хоч їй, звичайно, було приємно, що Мак-Суїні весь час тиняється у коридорі біля дверей, коли вона грає, або, примостившись на краєчок стільця у залі, з сльозами на очах слухає, як вона співає «Останню троянду літа» чи якусь іншу сентиментальну пісеньку. З усього було видно, що Мак-Суїні закоханий, та Лора цього не помічала, а бідолашний хазяїн готелю не наважувався відкрити їй свої почуття і ставився до неї по-дружньому, хоча й з відтінком покровительства, — наказував запрягти для неї візок, коли вона припізнювалася в готелі, і чатував, мов вірний пес, якщо коло неї починав упадати якийсь надто палкий кавалер.
Але минав місяць за місяцем, і залицяння Мак-Суїні почали бентежити Лору; вони ставали дедалі помітнішими — особливо після тієї незабутньої ночі, коли Білл Король поставив рекорд, обпоївши всіх старателів шампанським, а Мак-Суїні несподівано освідчився їй. Офіціантки докучали Лорі своїми розпитуваннями, а Лора — хоча й сміялась у відповідь і запевняла, що ні за які блага в світі не погодиться стати місіс Мак-Суїні, — все ж таки потроху звикала до цієї думки і навіть знаходила втіху в тому, що біля неї є людина, яка так віддана їй.
Коли Лора обідала з Фріско чи ще з кимось із чоловіків, Мак-Суїні завжди сидів оддалік і страдницьки-ревнивим поглядом стежив за тим, як упадають коло Лори її кавалери. А Фріско тепер уподобав Лорине товариство куди більше, ніж раніше, і між ними швидко встановилися невимушено-фамільярні взаємини. Лора несвідомо наслідувала задирливо-жартівливі манери офіціанток у їх поводженні з чоловіками. Навчилась, як і вони, рішуче давати одкоша залицяльникам, : коли вони переходили міру, — якщо вино не туманило їй розум. Та після пляшки доброго вина вже важче було чинити опір палкому поцілункові чи зухвалій руці, що ковзнула по грудях. А тепер це траплялося не раз, коли вона вечеряла з офіціантками та їх приятелями в окремому кабінеті після закінчення роботи в ресторані.
Мак-Суїні не забував застерігати Лору щодо деяких її залицяльників. Коли він дізнався, що вона була на веселій вечірці в одного управляючого рудником, він спохмурнів, і не треба було питати, як він страждає.
— Не до лиця вам такі розваги, мем, — сказав він просто. — Ви така гарна, така порядна дама — чого вам водитися з тими розпусниками? У мене серце кров’ю обливається, коли вони витріщають на вас баньки, мов хочуть з’їсти; адже я знаю, що жоден з них не годен вам у слід ступити.
Лору зворушили щирі слова Мак-Суїні.
— Що вам казати, я й сам вас не вартий, — вів далі Мак-Суїні, скориставшись з того, що Лора його слухає. — Але я люблю вас, мем. Я ладен цілувати землю там, де ступали ваші ноги. Я буду вам добрим чоловіком, Лоро, буду піклуватися про вас.