— Багато користі з цього отим баранячим головам, яких він обібрав! — кинув якось Дінні. Смеркало, на веранді сиділи Меллокі. О’Дуайр, Майк Берк, Білл Брей та Пет Х’юз. — Кожен пройдисвіт вважатиме, що Бейлі, далебі, не програв.
— Є такі, що нагребли ще більше і вийшли сухими з води, — озвався Майк. — Скажімо, хоча б верховоди компаній та управляючі рудниками.
— А спритники з Великого Боулдера, які уклали контракт із збагачувальною компанією, чим вони кращі?
— А що діється на Об’єднаному?
— Дирекція звинувачує управляючого в тому, що він роздував кошториси і робив недоцільні витрати, — іронічно зауважив Меллокі. — А той звинувачує директорів у тому, що вони змушували його по-хижацьки викачувати з рудника всі високосортні руди. Кажуть, вони пропивали по двадцять — двадцять п’ять тисяч фунтів стерлінгів на місяць, а рудник довели до цілковитого занепаду.
— Француз Ландо, новий голова правління, вважає, що вони викачали з рудника двісті тисяч унцій золота, — додав Білл Брей. — А пайовикам дали дулю з маком.
— Еге, хтось хапонув чимало.
— Ще б пак — було чим поживитись!
— А на Великому Боулдері що витворяють? — вихопилось у Пета Х’юза. — Відкрили новий пласт на глибині чотириста футів — багатющу жилу, коли вірити одному хлопцеві, що там працює, а хазяї тримають усе в секреті, і акції продовжують падати. Нічого, вони ще підскочать — ми ще побачимо не один бум.
— Свого часу, коли брати Брукмени закілкували ділянки наугад, Великий Боулдер був такою ж авантюрою, як десятки інших, — нагадав Дінні. — А потім виявилось, що то справжнє золоте дно. Акції миттю підскочили з одного фунта до сімнадцяти. Цей рудник дав уже понад три мільйони.
— А ще недавно можна було купити акцію Великого Боулдера за п’ять шилінгів…
— Я сам бачив, як ставили під час гри в орлянку сотні дві акцій проти п’яти фунтів.
— Шкода, що не я їх виграв! — засміявся Майк. — Великий Боулдер не підведе, це я вам кажу. Він завжди був окрасою наших приїсків. Будьте певні, біржові тузи знову роздзвонять про нього, тільки-но це стане їм вигідно. Уже ходять чутки про поклади на глибині тисяча триста футів, і акції починають підніматись — так само, як на Лейк В’ю; скоро вони знову підскочать.
— Ну то й що! — Дінні сплюнув. — Нам яка з того користь? Ні, нашому місту треба перш за все покласти край аферам на рудниках. Золота тут вистачить. Рудники можуть прогодувати вдвоє більше народу, ніж зараз у Калгурлі, і створити людські умови життя для робітників — треба тільки, щоб діло робилося чесно. Нехай пани капіталісти, біс з ними, одержують прибутки на свої кляті гроші, але хай же вони до помагають розвиткові країни, а не тільки висотують з неї всі соки, поки ми тут дохнемо від спеки та голоду.
— «Управляти країною, — каже Вольтер, — це значить забирати в однієї частини населення для того, щоб віддавати другій», — пробурмотів Кріс Кроу.
— Що б з нами тепер було, якби не розсипне золото? — вадумливо озвався Пет Х’юз.
— Це вірно, — погодився Майк. — Розсипне золото і трохи «джіму», по суті, тільки й підтримують зараз життя міста. Промисловці чого домагались? Хотіли скористатися з кризи, сторгуватися з урядом і покласти нас на обидві лопатки. Але не вийшло — не всі тут під їхню дудку танцюють.
Замислено посмоктуючи люльки, старателі задоволено посміхалися, згадуючи свою боротьбу і перемогу.
— Тепер вони зчинили галас — кричать, що їх обкрадають, — сказав хтось. — Мовляв, на мільйони фунтів золото іде наліво. Це вони про отой дріб’язок,.що рудокопові іноді щастить винести в своїй торбинці. Тепер хочуть обшукувати робітників після зміни — примусити їх стояти перед ними у чому мати спородила.
— Ну, хлопці цього не допустять!
— Дідька лисого!
В ті роки, коли йшли перші розшуки золота і освоювалися перші родовища, в Західній Австралії ніхто навіть не чув ні про які убивства чи грабунки, казали старожили. А ось коли почала розвиватися промисловість і всі старательські закони пішли нанівець, а залізницею наїхало на приїски сила-силенна різних аферистів та бандитів, отоді й почалися грабунки; перехожих душать на дорозі, приїсковий інспектор мало не щодня судить злочинців.