Серед персонажів роману є й історичні особи — прем’єр-міністр колонії Джон Форрест, що підтримує власників шахт, редактор «Калгурлійського гірника» Френк Воспер та інші. Одначе на авансцені — рядові персонажі, долі яких по-своєму закономірні.
Втрьох ідуть на розвідку Дінні Квін, Олф Брайрлі і Морріс Гауг. Дінні— потомствений старатель. Його батько брав участь у Еврикському повстанні золотошукачів 1854 року, що спалахнуло в колонії Вікторія. В образі Дінні підкреслюються кращі традиції австралійського робітничого класу — почуття товариськості, готовність відстоювати свої права. Він урятував від смерті і Олфа, і Морріса, видобуте ним золото — в розпорядженні друзів. Він поринає в боротьбу, яку ведуть старателі проти синдикатів, за право видобувати розсипне золото, поверхневе «золото бідних».
Олф, інженер, який не здобув вищої освіти, береться за лопату після того, як збанкрутував його батько: не маючи грошей, він не міг одружитися з коханою Лорою. Заради добробуту обожнюваної дружини і дочки Олф, ставши управителем копальні, зраджує інтересам старателів. Господарі ж, яким він так щиро служив, звільнюють його з роботи, використавши його до останку. Опинившись між двома таборами, Олф кінчає життя самогубством.
Морріс Гауг — нащадок англійської аристократичної сім’ї, якому довелося залишити батьківщину після скандальної історії. В Австралії непрактичний Морріс швидко втрачає своє багатство і, опускаючись все нижче й нижче щаблями соціальної драбини, відмовляється від честолюбних мрій і стає трунарем. Одначе необхідність заробляти на хліб дещо змінила на краще непрактичного Морріса — відучила його від кастової пихи, похитнула його «запліснявілий консерватизм».
Центральний образ роману й трилогії — Саллі Гауг, дружина Морріса. Прічард наділила її всім, що захоплювало письменницю в людях, — щирістю, мужністю, енергією, чуйністю, вклала в неї своє «передбачення майбутнього». Як і Дінні, вона з міцної породи австралійських піонерів. Молода жінка хоробро витримує всі тяготи приїскового побуту, не цураючись ніякої чорної роботи. Вона фактично — глава сім’ї, підпора для невдахи чоловіка. У тому, як змінився її кругозір, як виросло її усвідомлення своєї ролі в суспільстві, відбився соціальний і моральний досвід австралійського народу. Саллі не мучать сумніви, на чий бік стати під час конфлікту між старателями і синдикатами. Вона вже давно зріднилася з старателями, працює нарівні з ними та їхніми дружинами і до їхньої боротьби ставиться як до своєї власної: йде на мітинги і демонстрації, збирає гроші на допомогу сім’ям заарештованих. І, чинячи опір своєму почуттю до недоброго, лихого Фріско, вона думає не лише про свою відповідальність перед Моррісом і дітьми, — вона не може подолати прірву, яка розділяє ділка і спекулянта Франсіско Хосе де Морфе та пограбованих монополістами старателів.
В образі Саллі відбилася й одна з найважливіших тем творчості Прічард — становище аборигенів Австралії, яких колонізатори зігнали з їхніх земель і які (незважаючи на зміни, що сталися в законодавстві наприкінці 1960-х і формально урівняли в правах білих і чорних) зазнають дискримінації. Саллі зобов’язана життям Калгурлі і її одноплемінцям. Саллі і Калгурла не раз виручають одна одну, і біла австралійка знаходить спільну мову з «людьми кам’яного віку», обурюється заподіяним їм злом, знищення якого вимагає докорінної перебудови всієї соціальної системи.
Читачі роману «Бурхливі дев’яності» залишають Саллі на порозі нового століття, їй ще доведеться пережити багато: на фронті першої світової війни загине її син Лал, другий син Том, щиро відданий справі визволення робітників, помре від шахтарської хвороби і над його могилою співатимуть «Червоний прапор»; друга світова війна забере улюбленого онука — комуніста Білла. І на схилі років, переживши радощі і потрясіння, невіддільні від тривог XX століття, класових битв, війни з фашизмом, Саллі скаже вірному Дінні: «Насіння, яке ми посіяли, проросте і дасть плід навіть тоді, коли потрапить на сухий кам’янистий грунт».
К. С. Прічард померла в жовтні 1969 року, коли в Австралії буяла весна. Труна була обтягнута червоним, на ній лежав букет квітів, зібраних друзями в горах. «Приємно думати, що будеш часткою цієї землі і, може, станеш поживою якійсь дикій квітці», — писала Прічард. Прах письменниці розвіяли з горба Грінмаунт, з якого видно околиці і будинок, де минули найщасливіші роки її життя.