Старшина. То ти так i кажи! Тепер я бачу, через що я й старий, i сякий, i такий. Це друга рiч! Ну, то постривай, я покажу їй Олексу! Постривай… Он що!.. Постривай!.. Еге! Сидоре! Я тебе зробив хазяїном, помагай же менi!
Сидiр. Кажiть, я все зроблю. Менi аби отвiту нiякого.
Старшина. Який там отвiт! Вiзьми ти Олексу зараз пiд арест, у мене конi на тiй недiлi, покраденi, скажи, що на його пада пiдозрiнiє. Галя вiд нього вiдкинеться, як вiд злодiя, а там ми ще помiркуємо з писарем, якщо буде стоять на свойому, чи не можна його в москалi запроторить. Пiсля завтрього якраз прийом в нашому участку. Так, так! А може, ще що видумаю. Iди зараз та гукни Омельяна Григоровича, вiн тут, у Гершка у шинку.
Сидiр виходить.
Старшина (один, гука в дверi). Мерщiй писаря зви! От тобi й раз! Хто ждав, щоб дiвчина, гола як бубон, не пiшла за мене замiж? Але я хочу, щоб вона була моєю жiнкою. Хотiв я розбагатiть - розбагатiв; хотiв я почету - маю; тепер хочу красиву молоду жiнку - та й не добуду?! Нi, добуду! Я Олексу того й у Сибiр пошлю, як на те пiде! Все спродам… Нi, це вже лишнє: цiлий вiк наживав, та й збуть? Можна й так обiйтись!.. Старий, каже, дурна, дурна! А грошi, а худоба!! Хотiв би я тепер упирем буть, щоб причарувать її…
Входить писар.
Писар. Пощитались. Виходить баришiв п'ятсот рублiв. Сотняжка и менi перепаде!
Старшина. Двi! Тiлько зробiть дiло. Омельян Григорович, скажiть менi: чи можемо ми з вами вкупi заправить так, щоб супротивникам нашої волi прийшлося i свербляче, i боляче?
Писар. Як у якому дiлi, а до того ще й як кому, треба знать послiдовательно.
Старшина. Ви вiд мене не обiженi? Еге, нi? То й знайте: помагаєте менi - собi помагаєте.
Писар. Iстина. Я всегда так думав i так поступав, що це ви так збентеженi? Яке там дiло? Мабуть, круте?
Старшина. Многосложне дiло, Омельяне Григоровичу, але як i виграємо, то й могорич буде!..
Писар. Многосложний?
Старшина. Он який!
Писар. Кажiть.
Старшина. Я знаю, що вам багато говорить не треба. Ви зразу мене урозумiєте. Єсть тут дiвчина прехорошая собою - Галя Королiвна. Менi захотiлось її взять за жiнку. Послав сватать, а вона не захотiла.
Писар. Це дiло трудне: В душу не залiзеш i туди її не навернеш, куди сама не схоче.
Старшина. Не те. Слухайте далi. Вона не хоче за мене через одного парубка - Олексу Жупаненка. От цього-то Олекси треба здихаться - i Галя Королiвна моя. Розiбрали?
Писар. Тепер розiбрав. Здихаться? У городi є у нас один чоловiк, Казюкою прозивається, так той тiлько й порадить, як здихаться.
Старшина. Як самi не придумаємо, то й до Казюки вдаримося, - я Казюку й сам добре знаю, не одну справу з ним виграв! А поки що самi помiркуємо. Оце зараз я послав Сидора заарештовать Олексу за те, що буцiмто вiн покрав мої конi на тiм тижнi. Менi здається, що Галя вiд нього вiдцурається, як почує, що вiн злодiй. Та цього мало. Чи не можна його в москалi вiддать? Бо з кiньми справи не виграєм. Ну лишень розкиньте розумом!
Писар. А постривайте, справлюсь, яке його посемейство.
Старшина. Мати-вдова i три сестри.
Писар (шукає по списку). Один син.
Старшина. Мати вийшла замiж та живуть при вiтчимовi.
Писар (ударив по списку). Ой, постойте, - можна.
Старшина. Чи єсть же таке дiло, щоб воно було невозможно? Хiба ми сьогоднiшнi? Ну, кажiть, як?
Писар. Мати, значить, Вербенчиха, дочки при нiй, а Олекса Жупаненко особо остався - одиночка, значить, а одиночки йдуть! Так i по списку показано.
Старшина (цiлує писаря). Голова!
Писар. Постривайте, а як по справцi скажеться…
Старшина. То друга рiч, нехай оказується, а тим часом не буде мiшать.
Писар. Та чи так? А як хто заступиться, як мати пожалується?
Старшина. Куди їй к бiсу жалуваться! Та ми її охолодну запрем на той час, поки приймуть Олексу; а менi би Галя побачила, що Олекса в москалi пiшов, то вона моя.
Писар. Як так, то й так! Значить, пiдженем свою полiзу. Глядiть же: двi сотнi з баришiв i могорич! А тим часом бувайте здоровi, я пiду до Гершка, там ще щоти зоставив, треба кiнчать.
Старшина. Я вже знаю, якi то щоти, лучче б ви їх не кiнчали, бо ще рано, може трапиться яке дiло, а як щоти скiнчите, то…
Пиcap. Я свою степень понiмаю! От тiлько статистiка менi в печiнках сидить - та нiчого, не ударим в грязь лицем: таку статистiку пiдведем, що тiлько руками становий розведе. (Виходить.)
Старшина (один). От i хороший чоловiк, тiлько торка багато! А голова золота! Ну, здається, дiло iде на лад! Коли б менi тiлько це дiло виграть - годi! Буду в церквi щопразника отаку свiчку ставить!.. О, здається, це Сидiр iде. Так, вiн, i Олекса з ним. Ану, попробую ще ласкаво заспiвать.
Сидiр i Олекса.
Сидiр. Так, так, голубчику! Нiчого тут крутить i сюди i туди, у на то свiдки, що ти коней вiддав злодiям!
Олекса. Та бога ви побiйтеся, я вам десять свiдкiв подам, що як у старшини коней покрадено, я був аж у Висцi, на весiллi, там i ночував, там i на другий день зостався i тiлько в обiд третього дня приїхав.
Старшина. Та вже як не вертись, а треба буде признаться, бо з города я получив звiстку, що злодiй пiймався i на тебе показав.
Олекса. А щоб вiн катовi на свого батька показав! Не паскудьте ви мене, ви знаєте, що ми були хазяїни i мiй дядько Панас був старшиною, як i ви, а що тепер зубожiли, то це не порок, може, ще й ми хазяїнами будемо. За що ж ви таку бiду накликаєте на мене.
Старшина. Бач, у дядька пiшов! Дуже цiкавий! Гляди, щоб i тобi, як i дядьковi, не втерли носа. Були хазяїни! А тепер твiй дядько - бурлака, чабаном десь служить, а все через те, що розумний дуже.
Олекса. Дай боже всiм такого розуму.
Сидiр. Ти лучче попроси старшину, а то ти все гостро одказуєш.
Старшина. А вийди, Сидоре, в сiни, я з ним побалакаю. То вiн тебе соромиться!
Сидiр виходить.
Чуєш, парубче, я тобi i конi подарую, i дiла нiякого не заведу, i ще дам сто карбованцiв… тiлько вiдсахнись ти вiд Галi Королiвни - я її сватаю! Iди куди в найми, скажи, що кохаєш другу - одкинься вiд неї! Бо як цього не зробиш, то я тебе i в острог посадю, i в москалi вiддам - все одно пропадеш.
Олекса. Так ось воно що! Ви б так i казали: це ви купуєте у мене мою дiвчину? Нi, дядьку, бiдний я, правда, i сто карбованцiв грошi, але я повiсився б на другий день або й зараз, якби взяв у вас сто рублiв для того, щоб розпанахать свою душу, зсушить своє серце разом з чужим серцем! Нi, дядьку, цього не буде! Ви мене не злякаєте тим, що посадите. Посадите - то й випустите. А в москалi пiду, то не по вашiй волi, а так, значить, слiд, тепер усi iдуть. Тiлько менi писав дядько Панас, що я вiльготний…