Старшина. Я тобi покажу вiльготу, коли так! Бач, який завзятий! Я до тебе ласкою, а ти гуком на мене! Е, собачий сину, стривай же, я тебе поки в москалi вiддам, то ще й рiзками випорю, волосним судом. Сидоре! Вiзьми його в холодну, ми з ним завтра розправимося, ач яке зiллячко!
Сидiр. Iди.
Олекса. Грiх вам буде, дядько! Я всiм людям розкажу, за вiщо ви надо мною згнущаєтесь.
Старшина. Посади його та поклич писаря.
Сидiр. Та онде й вiн, i Гершко бiжать сюди обидва.
Сидiр з Олексою виходять.
Старшина (дивиться у вiкно). Диви, й справдi, неначе їх хто в потилицю турлить, - бiжать. Чи не побився, бува, Гершко з писарем?! Ще мало клопiт - розбирай своїх. Ну, вже той Омельян Григорович, з духовних, а не по-духовному поступа…
Гершко i писар разом в дверi вскочили i застряли. Гершко виборсався первий, а писар, п'яний, говоре з дверей.
Писар (в дверях). Постой, Гершку, ти не розкажеш, загарчиш тiлько, бо ти захакався, як собака.
Гершко. Не журiться за мене, глядiть, щоб самi не впали!
Старшина. Бачите, Омельяне Григоровичу, а казали, що свою степень понiмаете!
Писар (пiдходе). Всеконечно понiмаю! Ето не ваша, а моя печаль!
Старшина. Що ви там натворили?
Писар. Все як слiд. Постойте, я вам по порядку. Тiлько що я випив послiдню чарку i закусив хваршированою щукою, у нього славна щука…
Старшина. Та кажiть вже: чи ви побились, чи що?
Писар. Боже сохрани! Вот (цiлує жида), значить, мир i любов! А тiлько дело важное єсть. Гершку, повествуй!
Гершко. Пам'ятаєте, як ви сьогодня сказали, що тут у вас був бунтовщик Опанас Бурлака?
Старшина. То бий вас сила божа, якi полохливi! Так же ж був, а тепер чорт його знає, де вiн! Кажiть толком - що там трапилось?
Гершко. Ну, слухайте ж сюда: оцей самий Бурлака сидить у мене в шинку, тiлько що прийшов. Там його обступили люде! Розказують, що Олексу заарештували, чули, як Сидiр гвалтував, що вiн коней ваших покрав; i той Панас сюди збирається. Я затим i прибiг, щоб вам сказать.
Старшина. Та нi, то не вiн! Де йому тут узяться? То тебе лякали.
Гершко. Вiн! Перелякав мене на смерть: ножем ударив по столу - загнав його по саму колодочку.
Писар. Верно, как статистiка!
Входить Бурлака, в постолах, в свитi, з торбою за плечима i з чабанською гирлигою в руках. Писар присiда бiля столу, жид задом крадеться за дверi i щеза.
Бурлака. Здрастуйте вам. Не пiзнали?
Старшина (стривожений трохи, але не показує виду). Ба нi, пiзнав. Давно прийшов?
Бурлака. Та оце тiлько що ввiйшов в село! Як же ти поживаєш, Михайло? (Iде до нього, хоче почоломкаться.)
Старшина. Ти знай честь, пам'ятай, з ким говориш! Здається, бачиш, що старшина (показує знак), то треба й говорить якось iначе.
Бурлака (трохи одступа назад). Це так товарища стрiчаєш? Ну, вибачайте, господин старшина. А я й чув вiд людей, що ви стали великий, пан, що до вас нi приступу тепер, та i не вiрив, аж воно i справдi так. Вибачайте ще раз.
Старшина. Яке менi дiло до людського пащекування! Всяк повинен знать своє стiйло. Чого тобi треба?
Бурлака. Бачите, я йшов додому спочивать, на старiсть надоїло менi мiж чужими людьми тиняться. Сивiть почав, i нi до кого було голову прихилить! А тут у мене зостався племенник - Олекса Жупаненко, - думав у нього доживать старiсть. Приходжу сьогодня в село, питаю про свого Олексу, а менi й кажуть, що його тiльки що заарештовано. Так я й додому не заходив; розпитав, хто старшина, зараз i сюди - думаю собi: старий приятель Михайло дасть братерську раду. Одначе бачу, що ради не буде. Ну, хоч скажiть менi, будь ласка: за вiщо ж хлопця посаджено пiд арешт?
Старшина. А ти що менi? Начальник, чи як, що я тобi буду розказувать, за вiщо кого в холодну посадю?!
Бурлака. Ба нi! Ви менi начальник, а всякий начальник повинен заступаться за правду i кожному мирянину давать i пораду, i одповiдь на його питання!
Старшина. Та я знаю, що ти дуже розумний, з тобою не збалакаєш! То ти тiлько за цим прийшов? Менi нiколи, iди собi з богом!
Бурлака. Як же це буде? То ви й не скажете, за вiщо мого племенника посадили?
Старшина. Пiшов собi геть! Що ти менi молитву прийшов читать?
Бурлака (пiдходить, старшина одступа). Слухай, Михайло! Я не подивлюсь, що ти старшина, а тiлько не заговориш по-людськи, то виволочу тобою всю хату! Кажи, не дратуй мене: за вiщо взяли парубка? Я не одступлю за порiг, поки не довiдаюсь!
Старшина (оглядається.) Омельян Григорович, де ви?
Писар. Я тут - на мiсцi. (Шука наче чого.) Перо десь упало.
Старшина. Пишiть протокол! Чули, що вiн казав?
Писар (пiдiймається, витрiщив очi i дивиться). Не уро-зумiв!
Бурлака. Шкода, пане-брате, твiй писар тепер тiлько мислiте може писать. Бач, який гарний - мов сова! Ще раз просю тебе, Михайло Михайлович, не дратуй мене, скажи: за вiщо ти арештовав Олексу?
Старшина. Твiй Олекса - злодiй, за то й сидить, чув?
Бурлака. Злодiй?! Брехня! Люде зараз казали менi, що Олекса смирний, роботящий i чесний хлопець! Не шуткуйте цим словом, господин старшина! Все моє щастя в цьому парубковi: вiн мiй племенник, вiн мiй хрещений син, я задля нього тiлько сюди й вернувся. Коли правда, що Олекса злодiй, я вiд нього вiдцураюсь i завтра ж вернусь назад, а коли довiдаюсь, що нi… Глядiть! У Бурлаки та сама душа зосталась i те саме серце б'ється в грудях, котрi дванадцять лiт тому назад водили його скрiзь шукать правди. Я i тепер знайду правду!.. (Виходить.)
Старшина (до писаря). Шукай, шукай! Вiтра в полi… Ну, а ви - хоч викрути: яка тепер з вас порада?
Писар. К вечеру - как стьоклушко!
Завiса.
ДIЯ ДРУГА
Дворище волосного будинку.
Сидiр i писар.
Сидiр. Ви ще не знаєте Бурлаки, - вiн нiчого не подарує. Бачите, не вспiв у село увiйти, вже й колотить миром, а все через кого? Через дiвку!