– Не церемонься. Цукерки свіжі, «рошенівські».– Майор щиро усміхнувся й підсунув до хлопця вазу із солодощами.
«А хай йому,– подумав Володько,– навіть якщо битимуть, з’їм хоч трохи на халяву». Загріб добрячу жменю, розгорнув одну й поклав до рота, інші запхав у кишеню. Гайворон вдав, що не помітив, лише тінь посмішки торкнула губи. Володько пошурхотів обгортками, запхав до рота ще кілька цукерок і почав енергійно жувати, наче хліб.
– Кава охолоне! – не витримав Гайворон.
Володько сьорбнув – і аж примружився від задоволення. Здалося, що сидить удома, а мама щось ворожить у кухні, і звідти розходиться аромат кави, кориці та ванілі.
– Сушиш голову – чого хоче цей мент, якщо так підлащується? – Голос майора повернув Володька до дійсності.
– І чого ж він хоче?
– Аби ми знайшли спільну мову. Бачиш, я й сам не в захваті від Додіка та його дуболомів. Можливо, колись сам із задоволенням виряджу цього тупака за ґрати. За все відповість: за знущання над людьми, за незаконний видобуток і збут бурштину, за те, що закопав двох твоїх односельців у лісовій ямі.
– Ви й про це знаєте?
– Я взагалі багато знаю. Відповість навіть за те, що зробив із твоїм лицем. Але зараз доведеться трохи потерпіти. Скажу тобі більше: я приїхав із Києва, аби викрити всю цю бурштинову мафію – аж до самого верху. І хочу, щоб ти мені допоміг. Згоден?
– І що я маю робити? – недовірливо запитав Володько.
– Наразі маєш поговорити із Сашком. Хай прийде до мене зі своєю помпою. Схилить голову перед Додіком і почне мити в його артілі. Додік знайшов жилавий бурштин, але дістатись до нього без Сашкової помпи йому зась.
– Чи не за Синім Горбом та жила? – бовкнув Володько та одразу ж пожалів, бо в очах чоловіка навпроти промайнув хижий зблиск. Чи, може, здалося, бо очі цього добродія за мить знову стали лагідними.
– Покажеш на карті?
– Та в мене якось не дуже з географією,– почав клеїти дурня Володько.
– Добре, добре,– кивнув майор.– Не довіряєш мені. Я б теж одразу не погодився. Додік теж не хоче казати, де воно, те місце. От ми й виведемо його на чисту воду. Хай заведе нас на жилу й набере купу бурштину, тоді ми його й пов’яжемо.
– Добре, а як же я щось передам Сашку? Я ж ніби затриманий.
– Тебе зараз звільнять. До речі, було б непогано, щоб ви з Сашком виступили на суді – дали свідчення проти Додіка. Чи духу забракне?
– Ні, він тут уже всім печінки проїв. Гадаю, таких, як ми, чимало знайдеться.
– От і добре. Тільки про цю розмову нікому, хіба що Сашку. Скажеш йому, що я на вашому боці. Чекай, зараз тебе відвезуть додому.– Гайворон підвівся й вирушив до дверей – покликати охоронців. Уже майже з порога обернувся до бранця: – А хто ще був із вами того дня?
– Гриша,– прохопився Володько.
– Ну, ще йому можеш переповісти зміст нашої розмови.– Гайворон мимоволі посміхнувся. Бо отримав від цього простеця все, що було потрібно. Відчинивши двері, майор гукнув Додіка. Той наблизився, перемелюючи щелепами жуйку, ніби корова на стійлі. Гайворон зверхньо, з іронією глянув на довготелесу ломину. Уявляє себе крутим ковбоєм, та хай. Півголосом вимовив у Додікове вухо:
– Знайдеш мені Гришу!
– Якого?
– Того, що разом із Зарванцем утік у вас з-під носа!
Майор напружився. Ні, все ж таки цей довбак його нервує.
– Зрозумів. А з цим що? – Молодик кивнув у бік бранця.
– Відвезти до містечка й очей не спускати!
Володько мав добрий слух. І все миттю зрозумів. Проте вирішив і далі клеїти дурня. Коли його вже вели до машини, на ґанку він ледь не зіткнувся із балухатим здорованем – той вів під руку Сашкову Катерину.
«Нічого собі! – подумав Володько.– Тут уже полювання не на жарт. Схоже, Сашко мав рацію: надто вже вартісна його помпа».
Частина 3
Розділ 1
Босий Бабайчик
Додік сам сів за кермо білого «Хаммера». «Бички» запхали на заднє сидіння позашляховика Володька, самі розташувалися обабіч.
«Як міністра везтимуть»,– подумав хлопець, оглядаючи просторий салон авто. Коли виїжджали з території бази відпочинку, їх наздогнав хлопчина в потертих джинсах.
– Майор каже, щоб ви, як будете повертатися, забрали й привезли сюди дитину.
– Яку ще дитину?
– Ось.– Хлопчина тицьнув Додіку адресу на папірці.
– Знаєш, щось ваш майор взагалі… Хай сам їде! Додік із дітьми не воює. Хочеш – сідай з нами!