.
Ширина між кожною сходинкою була в самий раз. У той момент, коли ви побачите цю драбину, ви зрозумієте, що не потрібно докладати багато зусиль, щоб піднятися на неї. Тим більше, що в ньому була якась інтимна атмосфера, і ніхто б не запідозрив, що це пастка.
?
Ми йдемо вгору? Купецька дівчина підвела очі, її гарний чубчик сповз убік, відкриваючи пласке чоло. Вона кліпнула очима і запитала Брандо.
.
Брандо подивився на інших.
.
У минулому у нього з'явилася звичка в грі, яка змушувала його за звичкою запитувати думку гравців однієї партії, хоча тут, ймовірно, не було іншого гравця, крім нього. Тиха Принцеса Срібних Ельфів, Сестра Диких Ельфів, яка не підкорялася його наказам, хоча була дуже дратівливою. Вона була секретарем, а точніше старшою покоївкою, яка завжди була поруч з ним, і це були ролі, які визнавали його підлеглі. Також був маленький римлянин і дівчинка-найманка, які виконували його накази. Цими дівчатами фактично керував він.
.
Брандо швидко зрозумів, що припустився звичної помилки. Він не міг стриматися, щоб не похитати головою з посмішкою. Адже звички в грі неможливо було змінити за такий короткий час.
.
Казкова Принцеса побачила збентеження Господа і ледь помітно посміхнулася Ми, ельфи, дуже чутливі до атмосфери природи. Це дерево дарує мені відчуття близькості. Але це не спонтанне відчуття близькості. Це більше схоже на відчуття дому, ніби запрошує нас до себе.
,
Так, насправді у мене таке ж відчуття. Брандо кивнув, але його слова були не зовсім правильними. Для нього відносини між деревом і ним були більше схожі на підлеглі відносини. Оскільки ядро міста, яке було посаджено, було прив'язане до нього, у нього було неясне відчуття, що він може контролювати все, що перед ним. Він навіть відчував, що може командувати спіральними сходами.
Це почуття було настільки сильним, що Брандо не міг не віддати наказ у своїй свідомості. Зменшуйтеся. — наказав він, і почувся тихий шурхіт. Сталося диво. Природно висяча сходи з лози фактично втягувалася. Лози наче раптом ожили. Вони втягувалися і перетворювалися назад на звичайні рослини, які чіплялися за стовбур дерева.
Ах. Римлянин був шокований і швидко сховався за спиною Брандо.
Ви можете командувати нею? — здивовано спитав Метіша.
.
Брандо кивнув. Він теж був дуже допитливий, але ця цікавість мала певну здогадку. Якби це припущення було правдою, то все це було б занадто неймовірним.
Піднімемося нагору і подивимося. Він одразу сказав.
,
У цей час цікавість оточуючих була більш-менш збуджена. Навіть невиразний Фелерн не міг не уважно спостерігати за виноградною драбиною, яка знову звисала вниз. Драбина насправді була дуже міцною. Як і очікувалося, група піднялася вгору по спіральних сходах без особливих зусиль. Здавалося, що древнє дерево тримає їх. Незабаром всі дійшли до верхівки стовбура.
Перед ними з'явився невеликий круглий квадрат. Під пишною тінню дерева площа була приблизно за сто кроків від одного кінця до іншого. Вона виявилася Сіель шою, ніж очікувалося. Дивно, але земля площі була покрита шаром каменю замість дерева. Посередині площі стояв невеликий фонтан, а дно фонтану рясніло сяючою галькою. З одного боку площі знаходився великий зал. Архітектурний стиль будівлі був схожий на будинок ельфів. Чиста дерев'яна споруда була побудована з арочними балками та високим дахом, який був сповнений фантазії.
.
Всі були приголомшені.
?
Це Ратуша. Метіша впізнав цю будівлю. Вперше в її очах з'явилося недовіру: чи може бути, що це дерево насправді є чарівним містом?
.
Боюся, ви правильно здогадалися, що Брандо відчув себе так, ніби його спіткав величезний сюрприз.
.
Через це він спочатку лише підозрював, але коли побачив цей зал, то був упевнений без сумніву. Вальгалла була деревом, живим містом. Місто могло рости природним шляхом і не потребувало розширення. Його гілки і листя могли вкрити всю територію від вітру і дощу, а місто було цілим, тому захищати його було набагато простіше.
!
Занадто круто!
!
Це точно була та територія, про яку мріяв Брандо. Хоча Вальгалла була ще дуже маленькою, а відстань від одного кінця до іншого становила всього тридцять метрів, але навіть незважаючи на це, вона вже мала зародкову форму чарівного містечка. У ратуші Брандо побачив повну карту Вальгалли. Карта була представлена на дерев'яній платформі посеред залу. А точніше, це був натуральний пень. З пня виріс кристал, і вся конструкція Вальгалли проектувалася в цьому кристалі. Вона була порожниста, і з чотирьох сторін площі були сходи, які вели вниз до порожнистих гілок стародавнього дерева.