—
Знання про бугів походить з їхніх очей і вух —
Під покровом безлічі архангелів Срібний Соловей вдало знайшов ту карту, яку фея хотіла найбільше.
.
Потім вона показала йому картку.
Природно, замовк.
.
Істоти на полі не могли атакувати протягом одного раунду.
Сила Літакоходця в одну мить стримала Астоні, і незліченні ліани виринули з-під землі і обвилися навколо кришталевого монстра. Але сила Хаосу не була законом у Тіаматі, тому він миттєво чинив опір. За мить лози, що обвивали руку Астоні, розлетілися на друзки.
Однак цієї короткої затримки вже вистачило.
.
Полярна рівнина Сіель а була повністю відкрита.
.
Метіша теж підвелася, і позаду неї простяглися срібні лінії закону, що з’єднувалися з Андріком і Мефістофелем. Незліченні лінії закону стали сліпучими і яскравими, переплелися, утворивши блідий, сірий духовний світ.
Скрізь, де проходив цей світ, уламки кристалічного скупчення безслідно зникали.
Астоні побачив це і приготувався відступити, але Ропар вже чекав у тому напрямку. Золоте полум’я понеслося вперед, з’єднавшись з блідо-блакитними чарами Сіель а.
.
Вітер і вогонь, час і простір, душа і природа. Всі злетіли в повітря, і численні Полярні рівнини з’єдналися між собою розумом, утворивши величезну сферу, яка оточувала Тирана Кристалічного Скупчення.
.
Широбернувся і кивнув на Брандо.
Наступної миті Полярні рівнини раптом стиснулися в сріблясту цятку світла і зникли з цього світу.
.
В одну мить Брандо залишився єдиним, хто залишився на падаючому піку Вердант. А перед ним Зелений Дракон крокував уперед з високо піднятою головою, і долина зникла. В очах короля Бронзового племені маленькому жучку перед ним не було куди бігти.
Але Брандо більше не планував бігти і підняв голову.
—
Позаду нього поволі з’явилося яскраве світло —
.
Це був резонанс часу і простору.
1547
Розділ 1547
Золотисто-червоне небо починало темніти. Усередині кімнати свічки час від часу мерехтіли і тремтіли, струшуючи пил зі стелі. Після довгого мовчання Дельфайн нарешті заговорив.
—
Ти маєш рацію, — тихо сказала вона, — боюся…
?
Мітріл подивився на дочку прем’єр-міністра, не сказавши ні слова. Дельфайн лагідно посміхнувся: Ти не спитаєш, чому?
?
Я просто переживаю за тебе, — тихо сказала Срібна Драконяча Дама, — Ви дбаєте про пана Брандо, то чому ж ви залишаєтеся тут самі?
-
Дельфайн якусь мить мовчала, потім повернула голову, щоб подивитися на краєвиди за вікном. Золотисто-червоне небо відбивало тонкий шар світла на її обличчі, а фіолетові очі, здавалося, відбивали проблиск світла.
Тому що я боюся чесності, Мітріл.
.
Дельфайн обернувся і легенько посміхнувся.
, —
Чесність, як гострий ніж, змушує мене боятися зробити крок вперед —
,
Того дня він кивнув і посміхнувся мені в натовпі. Корона в його руці була для мене як знущання.
.
Але я просто хотіла сказати йому, що хочу бачити його обличчя, коли його брехня буде викрита.
.
З обличчя доньки прем’єр-міністра покотилися кришталеві сльози. Вона стиснула губи, які були трохи вологими. Вона нанесла легкий макіяж, зробивши свій образ ще більш гідним і красивим, ніж зазвичай. Чому він завжди такий зарозумілий? Він скоріше піде цією стежкою, ніж вклониться мені. Я хотів би зупинити його, але моя гордість не дозволяє мені нічого сказати.
Дельфайн, Срібна Драконяча Дама, тихо подивилася на дівчину і сказала: Так, ти завжди недостатньо чесна, але саме це робить тебе унікальною. Що вам дійсно потрібно зробити, так це зрозуміти інших. Ви повинні розуміти, що пан Брандо обрав цей шлях з більш благородної причини.
.
Дельфайн посміхнулася і витерла куточки очей.
Можливо, я закохалася в когось, кого не повинна була мати, - тихо сказала вона, - Це моя ідеальна помста, але гострий кинджал встромив мене в серце.
.
Вона тихенько підвелася і пройшла повз Срібну Даму-Дракона.
Куди ти йдеш? Мітріл обернувся, щоб подивитися на неї.
.
Дельфайн зупинився, обернувся і посміхнувся: Я хочу бути його королевою.
З цими словами вона тихенько вийшла з кімнати.
—
Брандо знав, що у нього не так багато часу. Це була швидкоплинна мить, і він міг і повинен був лише скористатися нагодою, щоб убити Короля Світу — Вічного Дракона Нідхоґґа.
.
Це був би подвиг, якого не зміг би здійснити ніхто на тому світі.
Однак він був зовсім не в захваті.
,
Позаду нього йшли срібні Лінії Закону, простягаючись під ногами. Сила простору і часу ізолювала все, утворивши величезну мережу. Зникла вся Смарагдова вершина. Не було більше зруйнованих долин, світла і темряви. Між ним і гігантським смарагдовим драконом була лише порожнеча. Незліченні срібні лінії перепліталися між собою, немов утворювали весь світ.