.
Брандо мовчав.
Дочка прем’єр-міністра злегка опустила голову, Як і очікувалося, в душі я набагато поступаюся вашій маленькій принцесі.
, —
Ні, це не те, що я мав на увазі, — відповів Брандо, — але вас не можна вважати справжньою істотою , я можу…
Чи не запізно зараз? Дельфайн подивився на нього з посмішкою. Вона простягла палець і ніжно постукала Брандо по грудях: Ти не можеш більше рухатися, правда?
.
Брандо був приголомшений і тупо дивився на дочку прем’єр-міністра.
?
Шкодуєте про це? — тихо спитав Дельфайн.— Шкодуй, що ти був м’якосердий і не перетворив мене на справжню карткову істоту?
Вона злегка посміхнулася, але в цьому немає нічого страшного. Я хочу, щоб ти пам’ятала, я твоя королева.
.
Донька прем’єр-міністра ніжно опустила голову, і її фіолетові губи поцілували губи Брандо. Потім вона підвела очі, розвернулася і повільно пішла до Смарагдового Дракона.
.
Брандо міг лише мовчки спостерігати за спиною дочки прем’єр-міністра.
.
У цей момент, незалежно від того, відпускав він час чи ні, здавалося, що йому судилося бути не в змозі змінити результат.
У порожнечі Нідхогг був схожий на суцільний гірський хребет, а дочка прем’єр-міністра була схожа на порошинку поруч з ним. Вона обернулася і востаннє подивилася на Брандо. У той момент будь-яка любов і ненависть були безглуздими. В очах дівчини була тільки ніжність і ласка.
.
Вона обережно поклала руку на тіло Нідхоґґа.
.
Закон Літакоходця показав свою абсолютну велич на істотах мережі Тіамат.
Щоразу, коли неприступна Фергі завдає істоті бойової шкоди, убийте цю істоту.
У далекому космосі пролунало довге скорботне виття.
,
Але коли час знову почав текти, в цей момент закінчилася легенда про безсмертя і вічність. Це було схоже на кінець циклу. Енергія і матерія, все, з чого складався Бронзовий король, нескінченно випромінювалося на всі боки, вриваючись в порожнечу.
У нескінченному білому світлі обвалився маяк Темного Світу, вершина Смарагду.
.
Здавалося, що все Царство мертвих купалося в чистому білому світлі. Незліченна енергія, немов величезне кільце, повільно розтікалася з неба. Зникли всі, крім Брандо, який був міцно захищений Законом Космосу. Неподалік від нього знаходився чорний вівтар.
,
На просвіт вилетів невеликий предмет. Брандо вловив це підсвідомо.
,
Це був залишок брошки. На ньому була квітка фіолетового маку. На зворотному боці мітрілової поверхні був вигравіруваний рядок з дрібних слів
.
Подарунок .
— Мітріл Терріс.
Брендель подивився на брошку в руці і закліпав очима. У цьому світі небуття йому в очі потрапило трохи піску. Він стиснув губи і глибоко вдихнув.
Перш ніж обернутися, Брандо востаннє поглянув на центр білого світла.
У тому чистому і бездоганному світлі здавалося, що серце молодої дівчини мирно спить.
Потім він розвернувся і, не вагаючись, увійшов до дверей світла.
.
Там.
Це було б початком усього, а також місцем, де все закінчиться.
У темряві і порожнечі почувся слабкий гуркіт.
.
Біла Тіамас раптом підвела голову, наче раптом прокинулася. Вона подивилася на пісочний годинник, що плив у темряві неподалік. Тихо линув золотий пісок. Це було вже в цей час, але привид принцеси начебто відреагував.
.
Вона прокинулася з темряви, в її очах відбилося глибоке світло. Вдалині, здавалося, промайнув метеорит. У відповідь серед рядів чашок Петрі в її полі зору одна з них стала яскравою.
.
Перший.
.
Тіамас подивився на цю сцену і байдуже сказав:
.
Вона підняла руку і ніжно погладила волосся на лобі. Її срібні очі блиснули складним блиском. Темний світ був занурений у мовчазний спокій.
.
Але це був останній мир.
.
Порожнеча тремтіла.
Тіамас підняв на стіл перевернуту рамку для картини. Вона перевернула рамку для картини, і на грубому креслярському папері видно було чотири усміхнені обличчя, намальовані простим пером і чорнилом. І одна з них була настільки розмитою, що її було майже не видно. Тіамас ніжно погладив чоловіка по обличчю. Сльози текли по її обличчю і розпливалися в темряві.
Віллефор, я сподіваюся, що ти зможеш мене пробачити.
Погляд Тіамаса ковзнув по двох її дочках і став лагідним і спокійним.
Але врешті-решт вона відклала рамку для картини і підняла голову.
.
Почалося.
У порожнечі Буноссона відьми з тринадцяти країн, кожну з яких очолювала відьма з Місяця Спадщини, прийшли до кордону своїх країн.
.
Зірки на небі немов відбивали світло епохи.
. É .
Софі підвела голову і втупилася в сріблястого вовка вдалині. Погляд Ечіса був холодний і дещо стурбований.