.
А в Деревній залі Гаруз подивився на корону в руці. Кришталево чисті сльози падали на дорогоцінний камінь Еруїна крапля за краплею.
.
У голосі Брандо нарешті з’явився натяк на полегшення.
?
Сутінки, він підняв голову і посміхнувся, ви готові?
!
Ні! — скрикнув римлянин. Вона нарешті зрозуміла, що збирається робити Брандо, і в паніці закричала: Ні, ти не можеш мене вбити. Ви повинні розуміти, що мого тіла тут немає. Максимум, ви можете вбити лише частину моєї свідомості!
Але Брандо похитав головою. Якщо ти не станеш єдиним цілим із законом Тіамату, як ти зможеш зруйнувати цей світ? Сутінковий дракон, навіщо себе обманювати? У той момент, коли ви отримуєте Трон Долі, ви Тіамат.
—
Ти — Купецька дівчина нарешті запанікувала. Ти чекав моменту, коли я отримаю Престол Долі. Ви ж знали, що це станеться, чи не так?
.
Брандо мовчки кивнув.
!
Ні! — скрикнув римлянин. У той момент, коли ви надягаєте цю корону, ви також Тіамат. Якщо повністю розірвати цей ланцюжок, це рівнозначно самогубству! Не розумієте? Ти теж помреш!
.
Але Брандо тільки незворушно дивився на неї.
У цей момент римлянин раптом щось зрозумів. Вона виглядала приголомшеною. Гаразд, я визнаю, що ви виграли Дозвольте мені піти звідси. Я обіцяю подарувати вам ще одну епоху. Всі будуть жити. Ти, твоя сім’я, друзі і навіть все на цьому світі!
— майже істерично вигукнула вона. Хіба цього недостатньо?
.
Брандо похитав головою.
Ні! Дівчина-купець відчувала, що божеволіє. — скрикнула вона. Є ще я. У мені є частка римлянина, чи не так? Ти теж збираєшся її вбити!?
В очах Брандо відчувався натяк на м’якість, але в його сльозах був проблиск світла.
Вибач, Романе.
.
— тихо відповів він. Я хочу не частини вас, а всіх вас.
.
Разом з лагідними словами.
Король Вонде рішуче підняв Священний Меч у руці. Він зробив крок вперед і вдарив по трону посеред мілкого моря. Цей руб був би найсліпучішим світлом меча в цьому світі. Бо те, від чого вона виривалася, було не лише долею цього світу.
.
У порожнечі.
.
Здавалося, що все розбивається на друзки.
.
заціпеніло подивився на небо.
,
У шарах хмар цар ніс пару крил світла. Це було так само сліпуче, як і раніше.
.
Він обережно поклав корону на голову і повільно сів на трон. Він так велично дивився на цю землю. Його лицарі, здавалося, розширювали для нього цю величезну землю.
Його погляд давно вже зосередився на місці, ще далі. На далекому небі між шарами хмар лунала тиха і ніжна пісня. Лагідний голос промовляв до нього.
.
Я дарую тобі крила світла. І одного разу я буду пишатися тобою.
.
Моя дитина.
.
Палаючі хмари зникали шар за шаром.
.
Срібляста сітка мерехтіла і обвалювалася в небі над Вонде.
Магічні кола і таємничі руни, які оточували чарівників, раптово зникали одна за одною. Вони поступово втрачали свою магічну здатність.
.
Сила стихій також згасала шар за шаром. У світі вже не миготіли рядки законів. Світ, сконструйований стихіями, в цей момент перетворився на справжній наріжний камінь.
.
Вечірній вітер м’яко повіяв на плато. Захід сонця згасав. Тулман раптом підняв руку. На його зап’ясті була вражаюча рана. Повільно витікала яскраво-червона кров.
.
Закінчилася епоха.
.
Золоте око в небі поволі заплющувалося. Світовий плач пролунав по всій землі. Настали сутінки. Так само, як і його спуск, війна, яка тривала сім епох, закінчилася в цей момент.
.
Озирнувшись, на рівнинах Вонде один за одним падали Кришталеве Скупчення та Раса Но.
Раптом високий Володар Кристалічних Грон розпався і перетворився на уламки, які розліталися разом з вітром.
.
І ридання поширилися по всьому плато.
,
Позаду Мейнільд фактично став на коліна на землю в заціпенінні. Сеньйор торкнувся її щік. Вона не знала, коли, але її обличчя також було повне сліз.
.
На полі бою.
Фрея спокійно спостерігала за всім. Її очі наповнилися умиротвореним поглядом. Поруч з нею на вітрі плато м’яко майорів срібний прапор лілії Еруїна.
.
Але її сльози впали в порох.
.
Вона підняла голову.
Те, що він побачив, було схоже на зоряну літню ніч, блискучий Чумацький Шлях, що простягався через гори Бучче.
,
Того дня Петі-фініс все ще був поруч з нею.
Старша сестро, ти чуєш цей голос?
.
Можливо, з цього все і почалося.
.
Час минав у темряві.
?
Софі?
З-за спини Брандо долинув дещо незнайомий голос. Брандо був приголомшений і обернувся. Він побачив кількох лицарів у лицарському мундирі Греція, що йшли йому назустріч. Вони поплескали його по плечу і сказали: Чого ти чекаєш? Нежить наближається.