— Ну звичайно, вони ж галюцинації, — сказав Рассел і дивно поглянув на Артура. — Тобто ти хочеш сказати, що нічого з цього не пам'ятаєш? Заради всього святого, де ти був?
Це було на диво влучне питання, на стільки, що Артур аж напівпідстрибнув із сидіння.
— Господи!!! — крикнув Рассел, намагаючись зберегти керування автомобілем, який раптом занесло. Він ледве ухилився від вантажівки, яка їхала їм на зустріч, і звернув на узбіччя. Коли авто зупинилось, виявилось, що дівчину кинуло на сидіння Рассела і вона незграбно звалилась на підлогу.
Артур із жахом обернувся.
— З нею все гаразд? — випалив він.
Рассел сердито пропустив рукою через сухе світле волосся. Розгладив свої вуса. І повернувся до Артура.
— Чи не міг би ти, будь ласка, — промовив Рассел, — відпустити ручне гальмо?
Розділ 6
Звідси до його дому було чотири милі: одну милю до повороту, до якого, негідник Рассел з люттю відмовився довезти його, а звідти три милі звивистою сільською стежкою.
Сааб проїхав повз і зник у темряві ночі. Артур спостерігав за ним, приголомшений наче чоловік, який вважав себе сліпим протягом п'яти років, а потім раптом дізнався, що носив занадто великий капелюх.
Він труснув головою сподіваючись, що це розблокує якийсь важливий факт, який стане на місце і одразу додасть сенсу в, наразі повністю незрозумілий, Всесвіт. Проте оскільки важливий факт, якщо такий все ж таки існував, зовсім не зміг зробити свою справу, Артур знову вирушив в дорогу, з надією, що хороша енергійна прогулянка і, можливо, навіть хороші болючі мозолі допоможуть йому хоча б запевнити себе у своєму власному існуванні, якщо не в психічному здоров'ї.
Коли він прибув, була 10.30, цю інформацію він дізнався через запітніле і засалене вікно пабу «Кобила і грум», у якому багато років поспіль висів пошарпаний годинник Гіннес, на якому був зображений страус ему з пінтовим бокалом, що досить кумедно застряг в його горлі.
Це був саме той паб, в якому він провів фатальний ланч, протягом якого його дім, а потім і всю планету Земля зруйнували, чи швидше, напевно, що зруйнували. Ні, чорт забирай, її було зруйновано, а якщо ні, то де ж він у біса був останні вісім років, і як же він дістався туди як не на одному з тих жовтих вогонських кораблів, які, як розповідав той огидний Рассел, були результатом дії наркотиків. І все ж, якщо її було зруйновано, на чому ж він тоді зараз стоїть…?
Він уповільнив свої роздуми через те, що вони не просунуть його далі, як і не просунули останні двадцять разів.
Артур почав знову.
Це був саме той паб, в якому протягом фатального ланчу, щось таке, не важливо що саме, з цим він збирався розібратись пізніше, трапилось, і…
Воно і надалі не мало сенсу.
Артур почав знову.
Це був саме той паб, в якому…
Це був паб.
В пабах подають випивку.
Йому слід трохи випити.
Задоволений тим, що його розумовий процес нарешті досягнув якогось висновку, і висновку, яким він був задоволений, навіть, якщо це був не той висновок, якого він збирався досягти, він зробив крок до дверей.
І зупинився.
Маленький чорний тер'єр вибіг з-за низенької огорожі, побачив Артура і почав гарчати.
Артур знав цього пса і навіть дуже добре. Він належав його другу по роботі в рекламній компанії. Собаку звали Чувак-Незнайка тому, що шерсть, яка стояла в нього на голові нагадувала людям президента США. Пес знав Артура чи хоча б повинен був знати. Це була не дуже розумна собака, вона навіть не могла читати з телесуфлера, через це деякі люди були проти її клички. Але вона повинна була хоча б впізнати його, а не стояти тут здибивши шерсть, наче Артур був найбільш зловісною примарою, яка вторглась в його примітивне життя.
Це спонукало Артура зазирнути у вікно знову, але цього разу не для того, щоб поглянути на ему, який задихався, а щоб подивитись на себе.
Побачивши себе вперше в знайомому контексті він, мусив визнати, що собака мала рацію.
Він мав вигляд того, чим фермери зазвичай відлякують пташок, і не було сумніву, що якби він пішов до пабу у теперішньому стані, то вислухав би цілу низку грубих коментарів, і гірше того, там безсумнівно буде кілька людей, яких він знає, і які засиплять його питаннями, на які він не зміг би відповісти в своєму теперішньому хворобливому стані.
Наприклад, Вілл Смізерс, власник Чувака-Незнайки. Тварини настільки придуркуватої, що її прогнали з власної реклами Вілла, за те, що вона була нездатна віддати перевагу, якомусь певному собачому корму, не зважаючи на той факт, що у всіх крім однієї миски їжа була полита машинним маслом.