Здавалося, на якусь мить він втратив власний хід думок.
— А, що трапилось далі? — запитала Фенчьорч, знову ледве переводячи дихання.
— Я його вимив, — сказав Вонко. — Я мив його дуже старанно, дуже-дуже старанно, відмиваючи кожну крихту залишків від проростків, а потім почав витирати, повільно, обережно, поволі повертаючи. Тоді я підніс його до вуха. Ви коли… ви притуляли свої до вуха.
Вони похитали головами, знову ж таки повільно, знову ж таки, наче придурки.
— Можливо, — сказав він, — вам слід.
Розділ 32
Глибокий рев океану.
Прибій з дальніх берегів, до яких ледве дотягується думка.
Німий гуркіт глибини.
І серед цього всього голос, який кличе, та навіть і не голос, деренчливий гомін, розмиті значення слів, напіввимовлені пісні думок.
Вітання, хвилі вітань, які котяться назад у невиражене, слова, які розпадаються разом.
Крах журби і скорботи на узбережжях Землі.
Хвилі радості на — куди? Світ невимовно знайдений, невимовно прибув на, невимовно мокру, пісню дощу.
А зараз фуга із голосів шуміла поясненнями неминучої катастрофи світу, який має бути знищеним, приплив безпомічності, спазм розпачу, зрив, знову ж таки розпад слів.
А потім кидок долі, знаходження тіньової землі у прихованих значеннях загорнутого часу, захованих вимірах, стягування паралелей, кружляння волі, удар і розкол, політ. Нова Земля прийшла на заміну, а дельфіни пішли.
Тоді приголомшливо, єдиний голос, доволі ясно.
— Цей акваріум було доставлено вам за умовами кампанії Збережемо Людей. Ми прощаємося з вами.
А потім звук довгих, важких, повністю сірих тіл, які котяться до незвіданих бездонних глибин, тихо хихикаючи.
Розділ 33
Тієї ночі вони залишились у Вивернутій Божевільні і дивились телевізор всередині.
— Я хотів, щоб ви на це поглянули, — сказав Вонко Адекватний, коли знову почалися новини, — мій старий колега. Він зараз проводить дослідження у вашій країні. Просто подивіться.
Це була прес-конференція.
— Боюся, що я не можу зараз прокоментувати ім’я Бог Дощу, ми його називаємо Спонтанний Паракаузальний Метрологічний Феномен.
— Можете нам розповісти, що це значить?
— Загалом я не повністю впевнений. Будемо чесними з цього приводу. Коли ми знаходимо щось таке, що не можемо зрозуміти, то зазвичай називаємо так, щоб ніхто не зрозумів чи навіть вимовив. Я маю на увазі, якщо ми просто дамо вам називати його Богом Дощу, то це буде означати, що ви знаєте щось таке, чого не знаємо ми. А цього, боюсь, ми допустити не можемо.
Ні, спочатку нам треба назвати його так, щоб це була наша, а не ваша назва, потім ми знайдемо якийсь шлях, щоб довести, що не ваша, а саме наша назва цілком правильна.
А якщо виявиться, що ви були таки праві, ви все одно залишитесь не правими, тому що ми просто назвемо його ну… скажімо «Супернормальним…» — не паранорамльним чи надприродним тому, що ви думаєте, що знаєте, що це означає, ні, «Супернормальний Індуктор Нарощування Опадів». Ми швидше всього також жбурнемо «Квазі» до назви, щоб захистити самих себе. Бог Дощу! Хах, в житті не чув такої нісенітниці. Одразу зізнаюсь, з ним на відпустці ви мене не побачите. Дякую, наразі це все, хіба що передам привіт Вонко, якщо він зараз нас дивиться.
Розділ 34
На зворотньому шляху з ними в літаку сиділа жінка, яка дивилася на них доволі дивно.
Вони тихо розмовляли між собою
— Мені все ще треба дізнатися, — сказала Фенчьорч, — і я твердо відчуваю, що ти знаєш щось, але мені не кажеш.
Артур зітхнув і дістав шматочок паперу.
— В тебе є олівець? — запитав він. Вона трохи порилася і таки знайшла.
— Серденько, що ти робиш? — запитала вона, після того як він провів двадцять хвилин суплячись, жуючи олівця, малюючи щось на папері, закреслюючи, знову малюючи, жуючи олівця знову і роздратовано щось буркочучи.
— Намагаюся згадати адресу, яку мені колись хтось дав.
— Твоє життя буде набагато простішим, — сказала вона, — якщо ти придбаєш адресну книгу.
Нарешті він передав їй шматочок паперу.
— Слідкуй за ним, — сказав він.
Вона поглянула на листок. Серед усіх закарлючок і закреслень були слова: «Гори Квентулус Квазґар. Севурбопстрі. Планета Прелюмтарна. Сонце-Зарсс. Галактичний Сектор QQ7 Активний J Гамма.»