Тато безпорадно розводить руками і тяжко зітхає.
Уночі, коли батьки заснули, хворий примітив на ковдрі мишу. Але не просту – сіру з тоненьким хвостиком. На цій був людський одяг: біленький халатик, а на рожевих вушках білий ковпачок. Хлопчик затамував дихання. А потім взяв і дмухнув на тваринку. Миша не втекла. Сидить собі, як і сиділа.
– Чого тобі треба? Геть від мене!
– Я, Мишуню, для тебе ліки принесла, – сказала миша людською мовою.
Хлопчик від здивування лопотів пухнастими віями. Миша його запевняла:
– Ці ліки сильні. Вони, Мишуню, від твоїх пращурів.
У лапках хвостатої лікарки скляний ріжок. На тоншому кінці ріжка лисичка. Вона повернула головку і підморгувала Мишкові. Хлопчик мимохіть розтулив рота. А миша – раз! – і висипала з ріжка на язик хворому сухі палички.
Мишко довго й обережно жував їх. Коли проковтнув. то пхинькав:
– Хочу ще.
– Це не цукерки. Багато паличок уживати не можна, – категорично мовила лікарка. – Узавтра ще принесу.
– Звідки ці ліки?
– Я ж казала: від твоїх пращурів. І дуже далеких.
– А хто мої пращури?
– Скіфи.
– Де живуть скіфи?
– Ох, довго розказувати, – зітхнула Миша. – Сьогодні, Мишенятку, ти кволий. Обіцяю: розповім тобі про пращурів. Але згодом, коли одужаєш. Домовилися?
– Гаразд. Тільки не забудь, будь ласка, ще ліків принести. Вони дуже смачні.
– Ліки називаються скіфською травою. Вона росте тільки у скіфських степах. Нею лікувалися в стародавні часи хворі Греції, Китаю, Єгипту. Так мені бабуня розказувала. Тебе, Мишуню, я лікуватиму чарівною травою рівно одинадцять днів.
– Скіфська трава така смачна, що я міг би за один раз цілу жменю паличок з’їсти, – хвалився хлопчик.
День за днем котиться, мов колобок лісом. Михайлик видужував. Він потоваришував із мишкою, із задоволенням слухав її теревені. Одного разу похопився:
– Мишо, ти обіцяла мені розказати про моїх пращурів – скіфів. Невже забула?
– Чого ж? Пам’ятаю. Просто чекала, доки очуняєш. Інформація про прадідів повинна добре влягтися у твоїй головці, надовго запам’ятатися. Бо то не проста балаканина, а надзвичайна. Про своїх пращурів кожному необхідно знати. Я не поважаю тих мишей, які не знають свого роду-племені, не цікавляться родовим деревом. Ну, гаразд. Слухай. Скіфи – це надзвичайно древній народ. Скіфи прийшли на нашу землю з теплих країв, із Близького Сходу. Відвідую я тих скіфів, які жили у нашій місцині дві з половиною тисячі років тому.
Мишко вмів рахувати до ста. Він зрозумів, що ті люди жили дуже давно. Він засумнівався.
– Хіба можна ходити в гості до тих, хто помер. Та ще й так давно.
– Ми, миші, ніколи не брешемо, – пхикнула сердито мишка. – Я маю ключ від дверей, які ведуть у Скіфію. Ключик мені перейшов у спадок від моєї бабці. У бабці були розкішні довгі вуса. Вона чула кота за трьома дверима. Ну, де твій язичок?
Миша висипала хворому на язичок солодкі палички зі скляного ріжка.
Хлопчик смакував ліками, а миша нахвалялася:
– Я нарвала скіфської трави з корінцями, підв’ялила її на сонці, висушила і подрібнила. Потім зібрала у чарівний ріжок і принесла тобі. Ріжок я поцупила зі столу вождя скіфів, які себе називають кривавими.
– А ти могла б вилікувати скіфською травою мою маму? Вона завжди в хустинці. Соромиться відкрити обличчя. Воно в матусі кошлате.
– Ні, Мишенятку, пані Марію не вилікую.
– Чому?
– Перед скіфською травою не всі хвороби відступають. Ой, дещо згадала. Я чула, що в самій Скіфії лікують усі болячки. Мишуню, твоїй матусі неодмінно треба в Скіфії побувати.
– Хіба люди можуть мандрувати у минуле. Наприклад, у Скіфію?
– Твоя правда, любий хлопчику. У минуле людям дорога закрита. Навіть не всі мої родичі вхожі в давній світ.
Мишко похнюпився. Миша рішуче розправила лапкою вуса. Пискнула:
– Мені розповідала бабуня, а бабуні – її бабуня: у твого тата є чарівний перстень. Його носив у давнину якийсь скіфський вельможа.
Хлопчик безнадійно махнув рукою.
– Татко має перстень. Але він старий і негарний. Ніяких чудес він не творить…
– Нині, у двадцять першому столітті, перстень мертвий. Але в Скіфії він оживе. Завдяки персневі ваша родина побуває у Скіфії. Звичайно, якщо твої батьки того захочуть.
– Там вилікують мою маму?
– Неодмінно вилікують. У Скіфії всі болячки виліковують, – запевнила хлопчика миша.
На підтвердження своїх слів вона крутнула хвостиком.
Вранці дванадцятого дня Михайлик вискочив із постелі. Марійка остовпіла.