– Не вірю своїм очам. Синку, ти здоровий? І це без ліків, без уколів? Тьху! Тьху! Тьху! Щоб не зурочити.
Хлопчик хвалився матері:
– Мене лікувала миша. Миша приносила зі Скіфії чарівну траву. Уночі, коли ви з татком спали, вона мене лікувала. Скіфська трава солодша за халву.
Марійка зітхнула. Що на це скажеш? Дитина під час хвороби марила. От і ввижалася їй миша. Виздихали б вони всі до ноги.
Тим часом хлопчик вмився, причесав русявого чубчика, який за час хвороби не байдикував, а тишком-нишком ріс. Мати дала йому чисту сорочечку і штанці. І ось він умитий і переодягнений сидить за обіднім столом. Наминає картоплю зі смаженою цибулею. Ніколи вона йому так не смакувала, як оце зараз.
Мати ніжно дивилася на сина. Михайлик помітив, що мамині очі сумні. Поклав ложку в мисочку. Бадьорим голосом запевнив матусю:
– У Скіфії тебе вилікують.
Марійка нагадала синові:
– Старанно пережовуй страву, бо ж передні зуби повипадали.
Про себе Мишко зі смутком зауважив: матуся йому не вірить. Попоївши, він вибіг на подвір'я.
Треба сказати, що Остапова родина не мала ні коня, ні корови, ні телятка, ні свині. Котика – і того в них не було. З хлопчиком привіталося літнє сонечко, а з куща бузку – зграйка гомінких горобців.
Михайлик крутився на подвір’ ї, поки не побачив батька на городі. Мчав до нього і гукав:
– Татку, глянь, я швидко біжу. Я вже здоровий.
Остап, що цілував сина, зауважив:
– Та ти в нас козак хоч куди. Треба дякувати жінкам із села. Вони приносили для тебе малину, калину, мед.
Хлопчик насупив білі бровенята.
– До мене вночі приходила миша. Вона приносила ліки від наших пращурів. Миша мене вилікувала.
Остап сів на траву, а сина посадив на своє коліно. Турботливо мацав його лоба.
– Татку, ти не віриш мені? – з розпачем у голосі вигукнув малий. – Миша мені сказала, що перстень, який ти носиш, – чарівний. Перед ним відчиняться двері у Скіфію.
Остап, тамуючи сміх, кахикнув.
– Кажеш, хвостата тебе вилікувала.
Мишко образився:
– Прошу, не називай мишу негідно. Вона поважна пані, лікарка. У білому халаті й ковпачку на вушках.
Остап підморгнув синові.
– У такої симпатичної лікарки я й сам із задоволенням лікувався б. – Він удавано схопився за правий бік. – Ой, стрельнуло у попереку! Синку, гукони мишку, хай і мене полікує. Тільки так, щоб мама не бачила!
Остап реготав. Гарний настрій батька передався малому. Обоє качалися в бур’яні, боролися. Мишко вищав від задоволення.
– Я повинен тебе познайомити з мишею. І маму теж, – вивільнився хлопчик із батькових обіймів
– І хутчіш, – реготав Остап. – Бо поважну пані перехоплять інші хворі дядьки.
Мишко дременув навпростець, через бур’яни, до хати.
Остап лише примірявся до лопати, щоб продовжити копати, а синок вже біля нього.
– Татку, іди до хати.
– Марійка кличе?
– З мишею поговориш. Зараз вона розмовляє з мамою.
Остап довго дивився на сина. Погладив його по головці. Зі співчуттям казав:
– Бідолашний, зарано піднявся з ліжка.
Аж тут долинув Марійчин голос:
– Хлопці, нумо до хати!
Остап сплюнув спересердя. Буркнув: «Не дадуть спокійно працювати». Однак почвалав за сином, що підстрибував перед ним м’ячиком.
У хаті було урочисто тихо. Марійка сиділа на ослоні й прямо дивилася на телевізор, що не працював. Остап зиркнув у тому напрямку – і позеленів від люті. Кинувся до телевізора.
– Геть, капосна. Знахабніла – на телевізор вилізла, – несамовито кричав.
Чоловік враз стих. Обхопив голову руками і до дружини:
– Марійко, напевне, я марю.
– Не мариш, любий. Тільки не руш тваринку. Миша – наша товаришка.
Чоловік придивився до заклятого хатнього ворога. На миші зелена спідниця і біла, вишита українським орнаментом, блузка. Бавиться золотим ключиком, що на мотузці. Пищить, капосна, людською мовою:
– Дорогі люди, Мишуня правду вам сказав: я його вилікувала травою, яку збирала на скіфському полі. Там живуть ваші далекі предки.
– Які ще предки? – пробубнів вкрай ошелешений Остап.
– Наші предки – скіфи! Хіба не зрозуміло? – нетерпляче повчав батька синок.
– Скіфія – казково багата країна, – пищала далі Миша. – У вас, Євстахію, є перепустка до Скіфії – перстень із чарівним каменем. Камінь містить космічну інформацію про минулі часи. Ваша родина має щасливу нагоду відвідати своїх пращурів. Не бійтеся: вас там радо зустрінуть. А Мишуні після хвороби обов’язково треба підкріпитися, бо він іще слабкий. Я проведу вас до Скіфії, покажу дорогу.