«Звичайно», - відповів батько.
У двох вони почали лупцювати молодшого сина палицями. Коли закінчили свою справу, батько покликав слуг, наказав зарізати найгодованіше ягня і приготувати великий бенкет, бо злість на сина, який стільки накоїв уже минула!»
Зрозуміти Боже серце ми і справді не в змозі.
Ланцюжок і гребінець
В одному глухому закутку світу жило подружжя, в якому з першого дня шлюбу взаємні любов не тільки не маліла, а постійно росла. Обоє були з бідних сімей, і кожен носив у своєму серці одне велике, але, мабуть нездійсненне бажання. Чоловік мав золотого годинника – дарунок від батька – і завжди мріяв про золотий ланцюжок до нього. А в жінки було чудове довге волосся, і вона мріяла про перламутровий гребінець, щоб укладати і прикрашати його. Вони знали про потаємну мрію один одного.
З роками їхні бажання не згасали, однак чоловік уже мріяв про груб енець для жінки, а жінка – про золотий ланцюжок для чоловіка.
Вони вже дано навіть не розмовляли про це, проте кожен продовжував носити і серці свою потаємну мрію.
Настала десята річниця їх шлюбу. Вранці, розплющивши очі, чоловік побачив усміхнене лице своєї дружини. Вона була коротко підстрижена – де й ділася розкішна довга коса!
- Що ти зробила з волоссям? Вражений запитав він.
- Жінка розтулила долоню – на ній виблискував золотий ланцюжок.
- Я продала волосся, щоб купити ланцюжок до твого годинника.
- О, кохана, - промовив чоловік і відкрив свою долоню, в якій лежав чудовий перламутровий гребінець. – А я продав годинника, щоб купити тобі гребінець.
Вони кинулися в обійми, щасливі з того, що мають одне одного.
«Поклади мене печаттю на твоїм серці,
печаттю на твою руку;
любов бо, як смерть, сильна.
Водам великим любови не вгасити,
Ані рікам її не затопити.
Якби хто за любов віддав скарби свого дому,
Зазнав би лиш погорди великої» (П. п. 8, 6-7)
У житті є тільки одне велике щастя: любити і бути любленим.
Три сини
Три жінки йшли до криниці по воду. На кам’яній лавці біля джерела сидів старий чоловік і прислухався до їх розмови.
Кожна жінка вихваляла свого сина.
Перша сказала: «Мій син такий бистрий спритний, що ніхто не може з ним зрівнятися».
«А мій син, - промовила друга, - співає, як соловейко. Ніхто в світі не може похвалитися таким чудовим голосом».
«А ти що скажеш про свого сина?» - запитали третю жінку, яка нічого не говорила.
«Не знаю, чи можу щось надзвичайне сказати про свою дитину, - відповіла вона. – Він добрий хлопчик, як багато інших. Але нічим особливим не вирізняється … »
Наповнивши дзбани, жінки вирушили додому. Пішов услід за ними і старець. Глеки були важкі, жінки аж гнулися, несучи їх на раменах.
Тож вирішили перепочити.
Аж ось до них підбігли троє хлопців. Один зразу почав маленьку виставу: став на руки в почав дригати ногами, потім закрутив карколомні сальта.
Жінки були в захопленні: «Який спритний!»
Другий хлопчина заспівав якусь пісеньку. Голос він мав справді, як у соловейка.
Жінки зворушено слухали: «Що за ангельський голос!»
Третій хлопчина підійшов до матері, узяв у неї дзбан з водою, завдав собі на плечі і поніс, йдучи поряд.
Жінки запитали старця: «Що скажеш про наших синів?»
«Про синів?» - здивувався чоловік. – Я бачив лише одного сина».
«Ви пізнаєте їх за плодами їхніми» (Мт. 7,16)
Небесна троянда
Китайський імператор, передчуваючи наближення смерти, вирішив видати заміж свою єдину дочку. Вона була не лише найелегантнішою, але й перевершила вродою і розумом усіх дівчат імперії. Та був у неї один ґандж: ні за які гроші не хотіла виходити заміж.
Проте, розуміючи, що це так важливо для батька, вона пообіцяла, що вийде заміж, однак лишень за того юнака, який подарує їй небесну троянду. Всі претенденти, щойно дізналися про це бажання імператорської дочки, одразу почали наввипередки шукати небесну троянду. Старання більшости з них були марними. Тільки троє прийшли з трояндами.