Першим був заможний купець, багатший від самого імператора. Він звернувся до найславнішого алхіміка світу, і той за допомогою таємних фільтрів і кольорових розчинів перемінив білий колір квітки на блакитний. Не гаючись, купець приніс її до палацу імператора. Побачивши квітку дочка імператора зблідла, однак пильніше приглянувшись сказала: «Якби на цю квітку сів метелик, він зразу ж отруївся б», - і з огидою відкинула її.
Другим кандидатом був генерал імператорського війська. Він поросив найславетнішого золотаря виготовити для нього небесну троянду з сапфіру. Коли дочка імператора звернула погляд своїх чорних, як ніч, очей на оксамитово-блискучу троянду, то промовила: «Тату, хіба ти не бачиш, що це зовсім не троянда, а звичайний крокус у формі троянди? »
Третім кандидатом був син Першого міністра красивий, ґречний і симпатичний юнак. Він наказав найкращим митцям держави, щоб за три місяці зробили для нього небесну троянду з найтоншої порцеляни.
«Я візьму її, бо вона гарна, - сказала дочка імператора, - але й це всього лиш цяцька».
Отак відкинула вона і третього кандидата.
Одного літнього вечора, зачаровано споглядаючи з вікна захід сонця, дочка імператора почула чарівний голос. Він належав молоду поетові який проходжався перед її вікном. Раптом їх погляди пересіклися. Вони довго безмовно дивились одне на одного. Згодом чоловік тихо промовив: «Я хочу одружитися з тобою».
«Ох, - вирвалося в дівчини, - але я дочка імператора і оголосила, що вийду заміж за того хто принесе мені небесну троянду. Дотепер це нікому не вдавалося».
«Байдуже, я принесу», - сказав поет.
Наступного ранку юнак зірвав у саду білу троянду і приніс імператорові. Той, сміючись, передав її дочці. Але вона взяла троянду в спокійно промовила: «Нарешті небесна троянда!»
Імператора на мить онімів від здивування. Міністрі і придворні почали перешіптуватися: «Та ж це зовсім не небесна троянда».
Імператорська дочка запитала їх: «Невже ваші очі справді не бачать? Це небесна троянда, запевняю вас. Придивіться уважніше, і ви побачите її чудовий небесний відблиск».
Усі замовкли. Дочка імператора вийшла заміж за поета, і вони прожили щасливе життя.
«Правдиво бачити можна тільки серцем. Треба лишень йому більше довіряти.
Благословення
Після багатьох років, проведених серед науковців, славнозвісний о. Генрі Ноуен вирішив пов’язати своє життя зі спільнотою «Ковчег». Якось до нього підійшла неповносправна дівчина і запитала: «Генрі, ти можеш мене благословити?»
Отець Генрі відповів на її запитання конкретною дією – він поставив знак хреста на її чолі.
Але дівчина, замість того, щоб подякувати, різко запротестувала: «Ні, це не діє. Я хочу справжнього благословення!»
Отець Генрі, зрозумівши, що відреагував автоматично і поверхово, сказав: «О, вибач, я уділю тобі справжнє благословення під час богослужіння».
Після богослужіння близько тридцяти осіб сиділо «колом» на підлозі, а отець Генрі сказав: «Жанет просила мене, щоб я уділив їй особливе благословення. Вона вважає, що це їй дуже потрібно».
Дівчина встала і попрямувала до священика який саме надягав на себе ризу з широкими довгими рукавами. Раптом Жанет обійняла отця поклала голову йому на груди. Отець Генрі, не вагаючись, також її обійняв – дівчина майже цілком заховалася під його ризою.
Коли вони стояли так, обійнявшись отець Генрі сказав їй: «Жанет, я хочу, аби ти знала, що ти – улюблена дочка Бога. Він любить на тебе дивитися. Твоя мила усмішка і лагідність до всіх членів нашої спільноти, все добро, що нам даруєш, свідчить про те, яким чудовим створінням ти є. Я знаю, останнім часом тебе огортає смуток, а на твоєму серці лежить якась тінь, однак я хочу нагадати тобі, ким ти є: ти –незвичайна людина, яку любить Бог і всі, що тут є разом з тобою».
Жанет підняла голову і подивилась на нього, широкий усміх був доказом того, що вона отримала справжнє благословення.
Коли Жанет повернулася на своє місце, решта також захотіли особливе благословення. І навіть один з приятелів спільноти, двадцятичотирьохлітній юнак, підняв руку і запитав: «А я?»
«Звичайно ж, - відповів отець Генрі. – Підходь і ти».