Він пригорнув хлопця до грудей і сказав: «Джоне, це так прекрасно, що ти з нами. Ти – улюблений син Бога. Твоя присутність приносить радість усім нам. Коли тебе зустрічають труднощі, й життя стає складним, пам’ятай, що тебе любить безмежна Любов».
Юнак поглянув на нього зі сльозами в очах і сказав: «Щиро дякую!»
Ми набагато глибше переживаємо прикрощі, з якими стикаємося, аніж благословення.
Треба наново відкрити для себе сенс і красу благословення.
Коли тобі важко, коли життя приносить прикрощі, не забувай, ким ти є: особливою і неповторною людиною, улюбленого Бога і всіх тих, хто є поруч з тобою.
«Правдиво бачити можна тільки серцем. Треба лишень йому більше довіряти.
Чудовий день
Два тижні йшов дощ. В одну мить небо прояснилося і настав чудовий сонячний день – краса невимовна.
Через негоду затримувалися польові роботи. Один знервований господар не міг знайти свого робітника.
Послав по нього дочку.
Коли дочка господаря прийшла до дому робітника, той лежав собі на сонці, підставивши лице лагідному теплу.
Дівчина зганила його за лінивство і рішуче наказала йти по праці.
Робітник подивився на неї й усміхнувся: «Ти справді думаєш, що я дозволю тобі найняти мене в такий чудовий день?»
Ми звикли, що можемо продавати і купувати все, що забажаємо, і перестали усвідомлювати, що ще існують речі, яким нема ціни, - речі безціні.
Челядник
В епоху кам’яних замків і войовничих лицарів в обладунках, один відважний юнак вирішив стати ковалем. Він прийшов до кузні учнем і дуже швидко навчився таємниць ремесла. Умів користуватися різним інструментами, кував залізо на ковадлі, надимав ковальський міх. Хлопець став вправним майстром: він навчився виковувати гострі шаблі й легкі шоломи, що витримували будь-який удар, канделябри з тисячами рельєфів і міцні ґрати.
Щойно він закінчив навчання, як його викликали до королівського палацу на службу челядником.
Однак виявилося, що весь його талант роботи з залізом тут зовсім непридатний, тому що хлопець не набув навиків виконувати найпростіші речі. Він не вмів, наприклад, користуватися кременем, щоб добути вогонь і розпалити піч, а це для челядника – річ необхідна.
Наші діти, безумовно, мусять навчитися читати, плавати, користуватися комп’ютерами, а також всього того, що буде необхідне для життя в XXI ст. Але якщо крім цього ми більше нічого їх не навчимо, якщо ми не допоможемо їм у духовному розвитку, то вони ніколи не опанують свого стрижня. У деяких культурах процес відкривання власного духовного центру так і називається – наукою бути людською істотою.
Хто більше значить
Був собі добрий і побожний брамин, який жив на пожертви вірних. Одного дня він подумав: «Переодягнутися в біснуватого і пуду просити милостиню».
Опоясався ганчір’ям, як це роблять парії, найбідніші люди Індії.
Того дня ніхто не вклонився йому на вулиці, ані не дав жодної милостині.
Спочатку він пішов на базар, потім до храму, але жодна душа не озвалася до нього й словом.
Наступного дня брамин одягнувся так, як звичайно вдягаються люди його касти: біла накидка, шовковий тюрбан і вишитий каптан. Тепер люди знову з ним віталися й давали гроші – і йому особисто, і на храм.
Вернувшись додому, брамин зняв свої шати, розклав на кріслі й глибоко їм вклонився. Потім промовив: «О моя одежо, яка ти, мабуть, щаслива! О, яка щаслива! Одяг – ось що поважають на землі, а зовсім не людських істот, які всього лише його вдягають».
Цирк, розташований на околиці міста. Раптом серед вистави, загорівся. Клоун, уже готовий до свого виходу на манеж, вибіг на вулицю, щоб покликати на допомогу. Примчав на міську площу і почав гукати до всіх: «Біжімо зі мною! Цирк горить!»
Але люди тільки сміялися, думаючи, що це блазенський жарт, вигаданий з метою привабити людей на циркову виставу. Вони аплодували, заходячись від сміху.
«Якщо не загасимо вогонь, то він перекинеться на поля і ліс, а тоді й на місто!» - не вгавав клоун, переконуючи людей, що потрібно їхня негайна допомога, однак жодного результату. Він запевняв їх, що не жартує і не виконує циркового номера, й його слова – чистісінька правда.