Радій Погодін
ЦЕГЛЯНІ ОСТРОВИ
Оповідання про Кешку та його друзів
ЯК Я З НИМ ПОЗНАЙОМИВСЯ
Є у мене друг — чудова людина і хороший геолог. Якось почув я, що сім’я мого приятеля переїхала на іншу квартиру.
Я поспішив на нову адресу: може, дізнаюся що-небудь про товариша, а якщо пощастить, то і його самого побачу.
Двері мені відчинив хлопчик років восьми-дев’яти. Поводився він трохи дивно: щулився, на мене не дивився, відводив очі. Хлопчик сказав, що друг мій пішов ранком і досі не приходив. Говорив він, не розтуляючи рота, крізь зуби і дуже квапився. Мабуть, я перебив йому цікаву гру. Ну, а мені поспішати було нікуди. Я зайшов до кімнати, сів на диван і став читати книгу. Прочитав одну сторінку, прочитав другу, раптом чую, за стінкою хтось заспівав:
Співає людина, ну й хай собі співає, якщо їй весело. Я те» люблю співати. Не встиг я це подумати, як за стіною знов по чулося:
Співак завів голосніше, майже кричав, а на словах «відважні ескадрони» трохи підвивав і захлинався. Потім заспівував знову і знову… і весь час про партизанів.
Я спробував читати книжку, але в мене нічого не виходило Співак так завивав, що я не витримав, вийшов у коридор: постукав у сусідні двері. Пісня залунала ще голосніше. Я навіть здивувався, як це можна так співати. Я постукав ще раз, потім ще і ще… Нарешті спів припинився, за дверима хтось зашморгав носом, і глухий голос сказав:
— Що треба?
Я попросив:
— Слухайте, чи не можете ви співати трохи тихіше?
— Добре, — погодився співак і в ту ж мить загорлав так голосно, що я аж позадкував од дверей.
Потім почалося щось незрозуміле: «йшли відва-а-а… йшли відва-а… Йшли вїдва-а…»
Я зовсім розгубився. Може, за дверима божевільний? І тоді треба кликати на допомогу лікарів, санітарів. Я обережне прочинив двері і побачив: лежить на отоманці той самий хлопчак, який впустив мене у квартиру, кусає подушку, б’є ногами по валику і горланить пісню. А з очей йому течуть сльози.
— Чого це ти кричиш? — запитав я.
Хлопчак зціпив зуби, стиснув кулаки,
— Вухо болить. — Він брикнув ногою і знову заспівав:
— От дивак! — почав було я. — Вухо болить, а ти співаєш.
Але хлопчисько глянув на мене такими очима, що я прикусив язика… Я здогадався.
Коли я був солдатом, у мене теж одного разу заболіло вухо, вночі у казармі. Плакати солдатам ні в якому разі не можна. Я ворочався з боку на бік, ось так само гриз подушку і навіть не помітив, як розтиснув пруття на спинці ліжка і засунув між них голову. Потім біль ущух і я заснув. А коли прокинувся, то не міг устати, не міг витягти назад голову. Довелося двом солдатам розтягувати пруття, а вночі я розтиснув їх один. Он який був біль.
Я з повагою глянув на хлопчика, а він на мене — засланим сльозою оком. Він мовчав, і йому це було дуже трудно. Я кинувся дзвонити по телефону в поліклініку. Мене довго розпитували, що болить, у кого болить. Нарешті сказали: «Буде лікар».
Я ходив по кімнаті, і як тільки за стіною чулося про партизанів, починав підспівувати. Ось так ми й співали: він — в одній кімнаті, я — у другій.
Незабаром приїхав лікар — молоденька чорнобрива дівчина в білому халаті. Вона одразу ж запитала:
— Де хворий?..
Я показав на хлопчакові двері. А він там знову загорлав про своїх партизанів.
— Як вам не соромно обманювати? — розсердилася дівчина-лікар. — Хіба це хворий, коли він пісні, як навіжений, горланить?
— Лікарю, це справжній хворий, це такий хворий… — І я розповів геть усе чисто.
Дівчина ввійшла в кімнату до хлопчика і чітко скомандувала:
— Струнко!.. Припинити спів!
Хлопчак затих, сів на отоманці. Сидіти смирно йому було трудно, у нього весь час сіпалися ноги.
Дівчина-лікар налила йому в вухо пахучої жовтої камфори, обіклала вухо ватою і зав’язала бинтом. А мені загадала скип’ятити воду для грілки.
Поки ми поралися, хлопчик мовчав, лише губи в нього ворушилися; він потихеньку — сам собі — співав свою пісню, Дівчина-лікар невдовзі пішла назад у поліклініку. Хворий заснув. А я сидів у кімнаті рядом, чекав свого друга і думав: «Що це за хлопець, який уміє співати тоді, коли навіть дорослі, буває, плачуть!..»
Згодом я дізнався, що ім’я в нього дуже веселе — Кешка, і почув багато різних оповідок про нього та його товаришів.