— Ти гляди, не дуже там перевиховуйся… А то будеш гога з бантом.
Після Жовтневих свят, коли на вулиці випав перший міцний сніжок, Кешка покликав Толика за ріг до лоточниці купити конфету. Кешка довго вибирав, ковтаючи слинку.
— Купи ось цю, з білим ведмедиком, — підштовхував його Толик — Вона, дивись, яка велика, з чистого шоколаду.
Кешка купив конфету, накреслив нігтем посередині рисочку. Половину відкусив сам, половину дав Толикові.
— З вафлями, — шепотів Толик. — От якби щодня такі!..
Кешка мовчав, боячись, щоб не випала з рота якась краплинка розталого шоколаду; нарешті він облизав перемазані солодкі пальці.
— Ну, купляй тепер ти.
Толик проковтнув солодку слину, підійшов до лоточниці. Під склом лежали різні конфети: і товсті, і тонкі, і шоколадні, і леденцеві. Толик вибрав найдорожчу, з півнем на фантику, сміливо добув з кишені срібну монету, та коли подав її продавщиці, груди щось здавило, і він ледь чутно промимрив:
— Мені оцю…. за дві копійки.
Кешка подивився на Толика спідлоба, розгублено і здивовано. Потім зітхнув і, нічого не сказавши, пішов у підворіття.
Вдома Толик згорнув з паперу трубку, приплющив її на кінці і подув. Трубка загуділа. «О, винахід!.. Треба хлопцям показати!..» Толик вискочив на подвір’я, повештався біля дров’яних стосів. Але, крім Людмилки та найменшої дітвори, нікого тут не було.
— Людмилко, поглянь, що я винайшов!.. — Толик сунув трубку в рот і загудів. — Здорово?.. Сидів-сидів і винайшов.
Людмилка подивилася на трубку, попросила погудіти, а потім сказала:
— Давай, Только, мінятися. Ти мені трубку, а я тобі якусь іншу річ. — Людмилка витягла з кишені поламане точилко, зубочистку, кусок синього скла і одну копійку з діркою.
Толик оглянув розкладені на Людмилчиній долоні багатства. Узяв копійку.
— Вважай, що ти у мене купила.
Людмилка кивнула.
Толик віддав Людмилці трубку і побіг додому. Дома він нарізав цупкого паперу і почав крутити на олівці трубки. Одні він робив тонкі, інші трохи грубші. Одні гуділи басом, інші тонко, як миша. Толик накрутив трубок повну коробку з-під ботинок і вийшов надвір.
— Найновіший винахід!.. Музичні флейти!..
Маленькі дітваки оточили Толика.
— По копійці, братва… Ви мені копійку, а я вам трубку… Дешево. Даром віддаю…
Малюки заходилися нишпорити в кишенях. Пропонували Толикові поламані брошки, деталі заводних іграшок, формочки для піску. Толик не брав. В одного хлоп’яти знайшовся в кишені п’ятачок і дві копійки.
— Скільки на ці гроші? — спитав він.
Толик діловито відлічив йому сім штук.
Хлопчак засунув у рота зразу кілька трубок. Інші діти помчали додому по копійки, і незабаром Толик жваво торгував, розхвалював свій товар, пояснював, як ним користуватися.
Торгівлю було припинено, коли в Толика залишилося всього-на-всього три трубки. До стосу підійшли Мишко з Кешкою.
— Мишку, гляди, що я винайшов!.. — загукав Толик, відштовхнувши покупця в червоному башлику. — Поглянь, сидів-сидів і винайшов…
— Винахідник! У малюків копійки видурюєш, жаба!.. — Мишко войовничо сплюнув Толикові під ноги. — Ми з Кешкою все бачили з парадного… Куркуль ти! Капіталіст! Буржуйська морда!
Мишко з Кешкою гордо відвернулися і пішли геть. А Толик, задихаючись від образи, побіг додому.
— Завидно, що я винайшов… — Толик несамовито накручував папір на олівець, намазував шви гуміарабіком. — Завидно, що я апарат купую. А ще товариші…— Спохвату він попадав забрудненими пальцями в рот. Язик йому щипало від клею. Очі щеміли. — Стривайте, стривайте… ще попросите апарата…
Коли Толик знову вийшов з повною коробкою трубок, увесь двір гудів. На колоді біля дров сиділи Мишко з Кешкою і сміялися.
— Ану, підходь!.. Найновішии винахід круглого Тольки — музична флейта!.. Беріть безплатно!.. Ану, кому?
Мишко й Кешка виймали із зошита кольорові аркуші і спритно скручували трубки. Вони віддавали їх малятам замість тих, що розкисли.
— Ану, підходь!..
— Ви не маєте права, — запротестував Толик. — Це мій винахід.
— А ми й не кажемо, що наш, — відповів Мишко й закричав ще гучніше — Найновіший винахід великого винахідника — Тольки Круглого!.. Музична флейта! Безплатно!..
Толик побіг додому, кинув усі свої трубки в грубу і підпалив їх.
«Хай, — думав він, дивлячись на вогонь, — я їм ще відплачу. Вони ще пострибають».
І така нагода незабаром трапилася.
Толик повертався зі школи і побачив Мишка. Мишко витягував з підвалу цілий мішок старої шпалери. Поруч стояв Кешка і допитувався: