Це Кешка зрозумів і схвалив. Іван Миколайович гордий.
Кешка подивився на розкритий чемодан, і йому дуже захотілося плакати.
— Коли вас сюди поранили, — Кешка доторкнувся до шраму, — боляче було?.. І ви, мабуть, не плакали.
Іван Миколайович тихо засміявся, відкинувся на спинку стільця і тепло подивився на Кешку.
— Ні, Кешко, не плакав… Я співав тоді. Співав пісню про партизанів. Знаєш?. «Йшли відважні ескадрони…»
— Знаю, — усміхнувся Кешка. Він узяв свій клуночок і простягнув Івану Миколайовичу руку.
— До побачення.
— Ні, ні… Зачекай, Кешко, так не можна. Давай у буфет зайдемо, вип’ємо на прощання лимонаду, чи що…
Кешка не заперечував. Йому тепер, було все одно.
Вони сіли за столик біля самого віконця. На вулиці з дахів капала вода. З дверей метро виходили люди, деякі в пальтах нарозпашку, бо вже була велика весна і з вологої землі на газонах пробивалася ріденька бліда зелень. Вони випили лимонаду. Іван Миколайович напхав Кешці у кишені цукерок та апельсинів і пішов провести його до автобусної зупинки. Він махав Кешці рукою. Обличчя Кешки за мокрим склом здавалося зморщеним, беззахисним. І, можливо, тому Іван Миколайович біг слідом за автобусом, поки той не набрав швидкості і не виїхав на середину Невського.
Мама була вже дома, коли Кешка прийшов. Клуночок він залишив у Сіми, щоб уникнути розпитувань.
У квартирі відчувалося пожвавлення. Дівчинка Анночка бігала по коридору з мохнатим рушником. Вона витанцьовувала і співала:
— КеШко, Кешко, мій татко приїхав, ге!..
— Толю, познайомся, ось наш головний сусід! — крикнула бабуся у ванну. Звідти вийшов білоголовий чоловік із синіми, як в Анночки, очима. Він простягнув Кешці руку:
— Здрастуй.
— Здрастуйте, — відповів Кешка мляво.
Бабуся і дівчинка нічого не помітили, а чоловік обережно запитав:
— Може, побився?.. Чи що?..
— Побився… — Кешка, не знімаючи пальта, протупав у кімнату і ткнувся лицем у свою вірну отоманку. Хтось важкий сів рядом з ним. Кешка щільніше забився в куток отоманки. Людина сиділа мовчки, потім тихо підвелася, пішла. І Кешка був їй вдячний за те, що вона не полізла розпитувати, недоречно втішати.
Анноччин батько наповнив квартиру діловитістю і веселощами. У квартирі завжди товклися геологи. Вони приносили матеріали розвідок, зразки, доповіді, приголомшували розповідями про свою «залізну» Північ. Мама тепер часто бувала в сусідів, допомагала Анноччиному батькові перевіряти якісь розрахунки.
А Кешка цілими днями пропадав надворі.
Весна розвернулася, зміцніла і непомітно передала місто літові, нежаркому, ленінградському, але все-таки літові. Діти з двору роз’їхалися по дачах. Поїхав і Кешка. Поїхав він у піонерський табір зразу на три зміни. Мама принесла із завкому путівки.
— Ось, Кешко, поживеш у таборі, поправишся, зміцнієш.
Літо було дощовите, але веселе. І мама приїжджала в батьківські дні теж дуже весела, якась усміхнена, — такою він не бачив її вже давно.
Дні інколи тягнуться довго, а минають непомітно. Настав час і табору від’їжджати в місто.
Мама Кешку на вокзалі не зустріла. Усіх дітей розібрали, а він і чекати не став. Сів на трамвай і покотив додому.
Відчинила йому дівчинка Анночка.
— А патлатий, — сказала вона йому, — брудний!..
Кешка мовчки пройшов у свою кімнату, скинув рюкзак, сандалі. На невеличкому столику, де Кешка вчив уроки, лежала купка чистих зошитів і нові підручники. А ще на столі лежав синій конверт з іноземною маркою. Від Івана Миколайовича!.. Кешка схопив листа, сховав його під майку і так розхвилювався, що побіг на кухню мити руки. Листа він хотів прочитати наодинці, не кваплячись. Він весь час притискав його ліктем. Кешка витерся кухонним рушником і почав розігрівати знайдені в каструлі макарони.
— Хоч масла поклади, — сказала йому дівчинка Анночка.
Вона зайшла в кухню, як її бабуся, — в теплій хустці, схрестивши на грудях руки.
Кешка не відповів. Тоді вона взяла масло зі своєї масельнички і поклала його на сковорідку.
— Ти чого мені своє масло підсовуєш?.. Навіщо воно мені! — обурився Кешка. — Де моя мама?..
Дівчинка сіла на табуретку і, втупившись у стіну, проказала:
— Дикун, вони тебе зустрічати поїхали. Вони одружилися.
— Що таке? — посунув на неї Кешка.
— Одружилися, кажу… мій татко і твоя мама.
Кешка опустився на другу табуретку рядом з дівчинкою.
Макарони горіли. По кухні йшов сморід. А Кешка сидів непорушно, притиснувши до голого боку синій конверт.