А ось, наприклад, гарячий, нестерпно задушливий вітер пустелі — самум. Колись він вважався однією із кар єгипетських, посланих чомусь на весь народ єгипетський за гріхи одного лише фараона. Самум і досі — справжня кара для єгиптян. Він, як і раніше, спалює своїм гарячим диханням усю країну і затемнює сонце, наганяє «пітьму єгипетську», перетворює день на ніч. А інші єгипетські кари? Як і в часи Мойсея, Єгипет терпить від незліченних полчищ гнусу, від собачих мух, від зажерливої сарани. І тепер у цій країні буває пошесть на людей і на худобу, з виразками і запаленнями. Страшна чума теж іноді відвідує єгиптян і губить десятки тисяч людей, в тому числі й первістків. І від всього цього жахливого всенародного лиха як при Мойсеї, так і понині, найбільше, зрозуміло, терпить і без того знедолена біднота, тобто трудовий народ, на плечах якого і тримається вся держава. Але невже і справді всі ці народні лиха не звичайні явища природи, а чудеса, породжені надприродними силами? В такому разі чому ж вони лягають тягарем на трудовий народ, а не на винного фараона?
ЯК ЧУДЕСА ЗАЛЯКУЮТЬ ЛЮДЕЙ
Але віра в чудеса держиться не тільки на темноті людській. Цю віру підтримує і ще дещо. Що саме?
Страх.
Страх перед таємничими, надприродними силами, які ось тут перед очима втручаються з людські справи. Без цього втручання немає ніяких чудес. А де є втручання цих сил, там людині стає страшно. Тому всілякі чудеса залякують.
І ось що цікаво. Буває якраз і навпаки: те, від чого люди, лякається, теж здається їй таємничим, а тому чудесним.
Ось що розповідає, наприклад, один німецький мандрівник, на прізвище Еренберг, про своє перебування в безлюдній африканскій пустелі. Подія відбувалась у такій місцевості, де можна було чекати нападу бедуїнів — жителів цих місць. Із-за страху перед ними мандрівники мимоволі мусили посилити варту біля свого табору в нічний час. І саме через цей страх сталося те, про що потім Еренбергу соромно було навіть говорити.
«Досить довго, — розповідає Еренберг, — стояв я вночі на варті при повному озброєнні серед страшньої мертвої тиші неживої пустелі. Чути було лише пирхання верблюдів, що жували свою жуйку, та важке дихання моїх поснулих супутників. Тільки оці звуки, що чулися серед нічної тиші і темряви, нагадували мені, що є ще якесь життя навколо мене. Всюди панувала темрява безмісячної пустельної ночі, якої ніколи не буває в наших краях. Тільки інколи вона прояснювалася на якусь мить зорями, що падали з неба. Я мимоволі вслухався в мертву тишу. Не пам’ятаю як, але несподівано мене стривожив дуже дивний шелест, який тихо пронісся біля мене по піску пустелі. В ту ж мить я схопив свою двоствольну рушницю, уважно оглянув її і ступив кілька кроків туди, де чулося шарудіння.
Відразу все затихло.
Я добре знав, що бедуїни часто влаштовують свої напади, підповзаючи мов змії. Невже це вони? Я вже хотів будити своїх супутників, бити на сполох. Але раптом знову почувся той самий шелест, причому в різних місцях, і навіть дуже недалеко від мене. Я швидко попрямував туди, де було чути шарудіння; напружував зір, щоб проникнути в темряву. І що ж? Повз мене по піску котилися, здавалося без всякої на те причини, якісь кульки завбільшки близько сантиметра; я підняв кілька таких кульок і побачив, що вони скачані з вологого піску. Я приніс ліхтар і при його світлі розгледів під кожною такою кулькою великого чорного жука, який досить швидко котив збитий у кульку пісок».
То був звичайнісінький жук (Aleuchus sacer), порода цих жуків досить поширена в африканській пустелі. Стародавні єгиптяни називали цього жука «священним» і уподібнювали його божеству, яке тримає в своїх руках увесь світ, точнісінько так, як священний жук тримає своїми лапами кульку піску. Зображення священних жуків досить часто зустрічаються на стінах зруйнованих стародавніх єгипетських храмів; печатки стародавніх фараонів також мали вигляд священного жука.
Розповідь Еренберга свідчить, що іноді й жук може збудоражити всю душу навіть дуже хороброї людини. А про палку уяву мешканця пустелі й говорити нема чого; вона спалахує, мов порох, і людині здається, що якісь таємничі сили діють тут, біля неї, і втручаються в її справи. Почуття було збуджене, і під його впливом розум не міг правильно діяти. І людина втратила здатність, а з нею і всяку можливість відрізняти те, що є в дійсності, від того, що здається.
Почуття страху малювало Еренбергу різні, хоча й природні, але неіснуючі привиди; почуття страху викликало уявлення про бедуїнів, про ворогів, що підкрадалися ніби змії. Але одне діло — фантазія, почуття, гра уяви і зовсім інше — розум і дослідження. Дослідження, вдало зроблене, виявило замість бедуїнів… жука!