«Це все витівки диявола», — зауважив Ахілл.
Але «диявол» наче все-таки послухався лікаря. Лікар почав вселяти в хворого то один, то інший наказ, і всі їх той виконував. З волі і навіювання лікаря Ахілл танцював, висовував язик, крім того, за наказом лікаря йому з’являлись різні видіння. Так, наприклад, лікар звелів нібито «дияволу», щоб той показав Ахіллу троянди й уколов йому пальці. І ось Ахілл справді побачив перед собою видіння: чудовий букет троянд, а потім почав кричати, що йому колють пальці. Лікар спробував було заговорити з «дияволом» латинською мовою, але, виявилось, той цієї мови не знав. Воно й зрозуміло: по-латинськи не говорив і сам Ахілл; отже, нізвідки було взятися в його голові і знанням латинської мови. Та «диявол» дедалі більше корився лікареві.
Лікар зажадав, наприклад, від «біса», щоб той усипив Ахілла на доказ своєї могутності, і усипив би зовсім, так щоб той і не міг чинити опір сну. Це було дуже важливо для лікування хворого, тому що Ахілла мучило вже кілька місяців безсоння і жодні ліки не допомагали. Та навіювання лікаря допомогло: «диявол» справді усипив Ахілла. Той заснув глибоким, спокійним сном. Так було знайдено новий засіб проти припадків. Але цей же спосіб дав і ще дещо. Лікар наказав Ахіллу нібито через диявола, щоб той розповів, як почалась у нього така дивовижна хвороба.
І Ахілл цілком щиро розповів лікареві: хвороба почалась у нього тому, що він зробив негарний вчинок по відношенню до своєї дружини. Потім лікар дізнався від Ахілла таким же чином про всі обставини його життя за останній час. І тоді лікар зрозумів, суть хвороби.
Справа полягала ось у чому.
САМОНАВІЯННЯ, АБО РОЗПОВІДЬ ПРО ТЕ, ЧОМУ І ЯК «ВСЕЛИВСЯ БІС» У ЛЮДИНУ
Хвороба почалась з сильного нервового розладу. Розлад же цей стався внаслідок того, що Ахілл незадовго до хвороби зробив негарний вчинок по відношенню до своєї дружини. Він був людиною чесною і дуже вразливою. Ахілл не хотів, щоб дружина і всі люди узнали про його негарний вчинок, і почав стежити за собою, як би про нього не проговоритись. Стежив пильно і напружено і весь час боявся. Цей острах дедалі ставав більшим. Щоб не пробалакатись, Ахілл вирішив, нарешті, зовсім ні про що і ні з ким не говорити. Так почалась його німота, про яку вже тут розповідалось. У цей час нерви Ахілла були вже дуже розладнані від докору совісті, а тим часом його похмурі думки все більше розпалювались. Вони мучили його вдень і вночі. Ахілл почав готувати себе до яких завгодно страждань. Він волів зазнати будь-якого покарання за свій гріх. З дитячих років Ахілл вважав, що хвороба — теж покарання за гріхи. І ось йому почало здаватись, що бог уже послав хворобу. Так відбулося в душі Ахілла дивовижне явище: думка про хворобу вселила в нього саму хворобу.
І хвороба справді з’явилась завдяки такому самонавіянню.
Але чому ж сталося таке самонавіяння? Тому що одна-єдина думка цілком заволоділа Ахіллом. Вона немов заглушила всі інші думки. Ті перестали впливати на його вчинки. Через те Ахілл уже не міг розбиратися в своїх власних вчинках, не міг вирішити, як і коли йому діяти: наприклад, іти чи не йти, говорити чи не говорити, їсти чи не їсти, робити так чи інакше, що робити, що вибрати, яке з рішень або з виходів найкраще. Ахілл почав вагатися і втратив всяке уміння вирішувати і вибирати. Але що значить уміння вибирати із двох або кількох виходів якийсь один? Це значить виявляти в такому виборі свою власну волю. Зникло вміння вибирати і вирішувати, що робити, — значить зникла воля. І Ахілл став безвільним. А всяка безвільна людина, зрозуміло, легко піддається різним намовам. Хто не вміє вирішувати сам, той піддається чужим рішенням і вказівкам. Кожна думка, що зародилась у голові, уже відразу може навіяти такій людині і вчинок. Є думка — є і вчинок, а обмірковування, обговорювання цього вчинку — немає. З’явилась інша думка — і навіяла інший вчинок. Почула або вичитала людина якусь третю думку — і не може не скоритися і їй. Це все і коїлось з Ахіллом. Варто було йому подумати про якусь хворобу — і вже з’являлась ця хвороба; казали йому про різні хвороби лікарі і хворі—з’являлися в нього і ті хвороби, про які вони казали.
Таким чином, нерви Ахілла розладнались, він став наче сам не свій; виходило, нібито це і він і не він. І от спало Ахіллу, нарешті, на думку, що він умер. І нещасний одразу став схожий на мерця. Попрощався з родичами і пролежав нерухомо цілих два дні. А в цей час усе думав і думав про смерть. А думаючи про смерть, думав і про загробне життя. Та як тільки Ахілл згадав про загробне життя — одразу ж сталося нове самонавіяння: бідолашний уявив, що вже переходить у загробне життя, про яке з самого дитинства чув силу розповідей. Він сам вірив у потойбічний світ, і всі, хто оточував його, теж вірили. Священики в церквах страхали віруючих жахливими муками пекла, а декому обіцяли і рай. І одразу ж Ахіллу приверзлося, що його чекає за гріхи пекло. А що таке пекло — селянин теж чув. Він вірив, що в пеклі живуть дияволи. І тоді в нього виникла думка про диявола, і Ахілл справді побачив видіння — диявола. Так в Ахілла з’являлись досить зв’язано одна думка за одною: думка про вчинений гріх породила думку про покарання; думка про покарання викликала думку про хворобу, а та думка навіяла думку про смерть, а ті привели до думок про загробне життя, а за ними з’явилась і думка про пекло, і, нарешті, думка про диявола.