Ось як французькі лікарі Ріше і Шарко, славетні вчені, що вивчали спеціально нервові хвороби, описують цю хворобу:
«Великий істеричний припадок викликається звичайно якимось душевним хвилюванням. Хвора людина почуває себе погано. Вона стає сумною і дратівливою. Потім у неї починаються видіння. Їй ввижаються всілякі огидні звірі: коти, пацюки, павуки, слимаки. Людина не може більше лишатися спокійною: вона схоплюється і біжить з диким криком, в легкому одязі вискакує надвір, незважаючи ні на яку погоду. Раптово починаються судороги; дихання стає нерівним, серце шалено б’ється, тече слина. З’являється нечутливість деяких частин тіла і, нарешті, всього тіла. Так починається хвороба.
Потім настає сам приступ, припадок.
Він починається з того, що хвора людина непритомніє. Тіло її застигає нерухомо, рот відкритий, руки зведені назад. Лише рука, нога чи язик робить ще повільні рухи. Нарешті, і вони спиняються. Тіло завмирає в нерухомості. Потім кінцівки починають швидко згинатися і розгинатися, звиватися по кілька разів на секунду, обличчя зводить судорога, з рота йде піна. Хвилин через п’ять тіло знову лежить безсило і зовсім нерухомо.
Через деякий час хвороба набуває іншого вигляду. Тіло хворого згинається дугою, так що ноги майже торкаються голови, і лишається в такому положенні кілька хвилин. Таке положення лікарі звуть «містковою аркою», бо воно справді схоже на невеликий місток. За «містковою аркою» ідуть сильні і різкі рухи: тіло підкидається вгору, і хвора людина ніби висить у повітрі, спираючись лише на потилицю і лікті. Іноді вона просто стоїть на голові догори ногами, як показано на старовинному малюнку. Потім хворий падає на ліжко, і всі рухи починаються знову, повторюючись 10–20 разів. Іноді вони супроводжуються диким криком, маханням рук, судорогами обличчя, біснуватий висолоплює язика. Свідомість потроху повертається.
Після цього з хворою людиною відбувається зміна. Свідомість пробуджується ще більше. Людина починає марити. їй з’являються різні видіння, і вона набирає різноманітних положень, які дуже швидко змінюються. Людина то просить пощади, то жахається, то боязко ховається від сторонніх поглядів.
Цим приступ звичайно кінчається. Хвора людина поступово опритомнює. Вона мало рухається, але багато говорить, згадує минуле, скаржачись на свою долю. Іноді в неї знову з’являються видіння, подібні до тих, які були на початку хвороби: вона знову бачить різних тварин, що лякають її і викликають на обличчі вираз болю і жаху.
У хворої людини рідко буває один приступ. Після періоду спокою припадок відновлюється; 20 або навіть 30 припадків можуть повторюватися один за одним».
Це — картина великої істерії, як називають таку хворобу лікарі. Але в повному прояві вона трапляється порівняно рідко. Звичайно деяких ознак зовсім не буває; інші, навпаки, виступають дуже сильно. У декого з хворих, біснуватих, одержимих, корчі проявляються з особливою, страшною силою. Хворий кидається на підлогу, намагається себе вкусити, рве на собі волосся, одежу. Він страшно кричить, виє, мов дикий звір.
Недивно, що такий припадок наштовхував марновірних, темних людей у старовину та и тепер ще наводить на думку, що в хворого вселився злий дух; картина «одержимості» могла справді залякати, спантеличити темну, неосвічену людину. Тепер у «духів» вірять значно менше[32]. Але й досі ще є такі ж біснуваті, яким ввижаються різні страховища: звірі, мерці, дияволи; хворі тікають від цих страшних привидів; у них починаються ті ж судороги, крики, прокляття, блюзнірство. Досить тільки порівняти опис хвороби вчених-лікарів і розповіді старовинних монахів про луденських, мадрідських, лув’янських біснуватих — і в очі відразу впаде разюча схожість: у цих безталанних дівчатах, одержимих «нечистою силою», неважко відразу пізнати хворих, що їх лікували Ріше і Шарко. Всі ознаки біснуватості ті ж, інше тільки пояснення хвороби. Але тут із старовинними очевидцями повторилось те саме, що не раз бувало з іншими: вони правильно бачили й описували, але неправильно пояснювали. Тепер наука крок за кроком розкриває всі таємниці природи. Вона пояснила і ці таємничі історії, що дійшли до нас з давніх часів.
ЯК І ХТО «ВИГАНЯВ БІСІВ» ЗА СТАРИХ ЧАСІВ
І от що особливо цікаво. В усі часи і у всіх народів знаходились люди, які «виганяли бісів». Як же саме? За допомогою такого ж навіяння, яким користувався і лікар Жане, лікуючи Ахілла. Ось, наприклад, як «виганяв бісів» католицький святий Бернард. Це докладно описано в одній старовинній італійській книзі. З цієї розповіді видно також і щиру віру людей того часу в бісів.
32
Як розповідає очевидець (розповідь цю було надруковано в московській газеті «Русское слово» 2 жовтня 1909 року), ось що сталося, наприклад, в Італії. В одному невеликому італійському місті Ровеццено, за кілька верст від Флоренції, в одну дівчину 18 років, на ім’я Джулія Казіно, за словами її земляків. «вселились» відразу два чорти. Дівчина цілими днями промовляла страшну лайку і розповідала непристойні подробиці про життя своєї сім'ї і сусідів. Цілий собор священиків прилюдно, в міському соборі, перед очима тисячного натовпу почав «виганяти» дияволів з тіла Джулії. Але ті не виявляли навіть найменшого бажання залишити тіло дівчини і, навпаки, її устами ганьбили духовенство. Жителі міста звернулись уже до церковних властей з проханням, щоб за вигнання бісів узявся сам римський папа Пін X, але їм відповіли, що «в його найсвятішості і без того багато важливих справ…»
Переказували й інший випадок. Недалеко від Ровеццено духовенство ось уже третій рік «виганяє нечисту силу» з старухи, в яку, за чутками, «вселилося» відразу 77 чортів, Уже було «вигнано» 14; залишилось 63, але всі вони — дуже завзяті.
Цим розповідям щиро вірили темні обивателі маленького італійського містечка. І відбувалося все це не в жахливу старовину і не в лікарні Шарко, а в 1909 році, поблизу великого й освіченого міста, в освіченій країні…