І ось проти таких людей, які нібито знаються з нечистою силою, виступало духовенство. Священики твердили, що саме їм і належить викорінювати «бісівську силу». Влаштовувались особливі церковні і духовні суди, щоб її викорінювати. Світські власті, поліція, військо, королі, імператори всіляко допомагали цьому викорененню. І ось бідолашних хворих чоловіків і жінок хапали, катували, добивалися від них зізнання за допомогою страшних тортур, а потім без всякого милосердя спалювали на вогнищах. У старовинних книгах розповідається про неймовірні страхіття, про те, що робилося в ті часи з бідолашними хворими людьми в ім’я боротьби з бісами. Десятки і навіть сотні тисяч їх загинуло в найжахливіших і повільних муках, і народ навіть не жалів їх. Здебільшого це були люди з простого народу і взагалі небагаті. Різні графи та князі і в ті часи добре вміли влаштовувати свої справи, і біси в них чомусь залізали дуже рідко. І завжди і всюди бувало так: бідолашних гинуло найбільше в тих країнах, де найбільшу владу мало духовенство і де королі та князі дуже активно підтримували його.
Так було, наприклад, в Іспанії і Німеччині, та й в інших країнах. У одному лише місті Трірі, в Німеччині, за короткий час було спалено живцем 7000 чоловік за «знайомство» і «стосунки з бісами». Один епіскоп у німецькому місті Бамберзі спалив 600 жертв, а в єпіскопстві Бюрцбурзькому було спалено за один тільки рік 800 чоловік. У французькому місті Тулузі за один раз покарали 400 чоловік. Були такі недолюдки, які зовсім не розуміли, що вони коять: якийсь суддя Ремі у французькому місті Нансі хвастався, що за шістнадцять років він засудив до страти 800 чоловік. В Іспанії кров лилася справжньою рікою. В Італії, в провінції Комо, за один рік стратили 1000 чоловік, а в інших місцевостях тієї ж країни жорстокість суддів призвела людей до повстання. Спалювали і мучили нещасних хворих і в Швейцарії. В швейцарському місті Женеві, яким тоді управляв епіскоп, за три місяці було страчено 500 «відьм», тобто нервових, істеричних жінок, які у своїх хворобливих видіннях бачили біса і нібито зналися з ним.
Але ось що було особливо важливо. Все це робилось для слави божої. Духовенство проповідувало тоді, що пощадити «відьму» — значить «образити всемогутнього». Римські папи пускали в народ особливі послання проти «відьм». Священики, монахи, святі і не святі складали особливі молитви для вигнання бісів. Такі молитви є і досі в католицьких і православних богослужебних книгах. І як же було простому, темному народу не вірити у бісів і їх вигнання, коли навіть у молитвах говориться про це? І під час церковної служби йде мова про те саме. І в проповідях духовенство повторює це. А головне — про бісів розповідається і в самому «святому письмі». Розповідається там і про різних чудотворців, які виганяли колись бісів. Сліпа віра в старовинне «письмо», в книги, написані сотні і тисячі років тому, дуже сприяли жахливій і передчасній загибелі на вогнищах сотень тисяч хворих людей.
Це найкраще доводить, як небезпечно вірити старовинним книгам.
КОМУ І ДЛЯ ЧОГО ПОТРІБНА ВІРА В ЧУДЕСА
Так воно і сталося насправді, тому що церква майже дві тисячі років з усієї сили підтримувала віру в бісів. Колись вона її підтримувала вогнем і мечем, вогнищем і катуванням. Тепер, знесилившись, підтримує тільки словами і проповіддю.
Та і як же їй не підтримувати віру в бісів?
Справді, що таке біс? Це якась надприродна, таємнича сила. Чи може церква не вірити в існування такої сили? А як же їй бути в такому разі з чудесами? Адже всяке чудо є теж втручання різних надприродних сил у звичайний хід життя природи і людини. Заперечувати таке втручання — значить заперечувати і чудеса. Але таке заперечення було для римської церкви дуже невигідним: багато священиків і пап самі були «чудотворцями», зціляли хвороби, «виганяли бісів»; у багатьох католицьких монастирях були і досі є чудотворні мощі та ікони, завдяки яким теж зцілялись і зціляються віруючі в них люди. Ці зцілення і вигнання бісів давали і дають духовенству всіх країн величезний прибуток. А чудеса — ще більше. В Іспанії, в Італії, в Тібеті, в Індії — скрізь і всюди кожен монастир намагається завести в себе щось «чудотворне»: то чудотворне джерело, то чудотворну статую; на острові Цейлон показують слід самого Будди, в мусульманському святому місті Мецці — священний камінь, що впав з 'неба. Але ще більше різних чудотворних речей демонструють у Франції, Німеччині та інших християнських країнах. Наприклад, у деяких монастирях духовенство показувало куски Ноєвого ковчега, більше ніж у двохстах монастирях — частини хреста, на якому було розіп'ято Христа, а в кількох монастирях — навіть цілі хрести. Цвяхи, якими було пробито руки і ноги Христа, віруючі бачили сотнями. В одному місці показували роги Мойсея, тобто проміння, що виходило з його голови; в іншому монастирі — чудотворну бороду Аарона. Показували пера з крила архангела Гавриїла. Були монастирі, де справжні чудеса і зцілення творило святе сіно, що колись лежало в яслах Христа. Показували навіть свічку, яка горіла в хвилину народження Христа. Нарешті, в одному німецькому монастирі показували рукавичку, в яку Никодим зібрав кров Христа.