Пролунав страшний брязкіт металу. Конструкт розлетівся на друзки, всипавши підлогу бризками гарячого мастила й уламками запчастин. Він з ревом приземлився неподалік від Седраха. Плавився метал, тріскався бетон.
Той, що стояв біля Айзека, плюнув у гніздечко порцією ядучої кислоти. Яйця вмить задиміли, запінились і розчинилися.
Нетля зайшлася страшним нещадним криком.
У ту ж мить вона відвернулася від Седраха й кинулася через усю кімнату до свого виводка. Хвіст люто хльоскав у повітрі й зачепив Седраха, аж той розпластався у власній калюжі крові.
Айзек яро тупнув ногою по кладці розріджених яєць і поспішив щезнути з дороги тварюки. Ноги ковзалися на гладкому від розчавленої гиді бетоні. Він біг, потім повз до стіни, стискаючи в одній руці ніж, а в іншій — безцінний двигун, що приховував його ментальні хвилі.
Конструкт, який усе ще висів на спині нетлі, повторно дихнув полум’ям, і та завищала від болю. Членисті кінцівки намацали мучителя й підхопили його попід руки, відірвавши від плечей. Механічна мавпа розгатилася об підлогу. Покотилися друзки розбитих скляних лінз і розверзнутого металевого кожуха голови, за ними — всілякі клапани й дроти. Нетля відкинула розбите тіло подалі в купу сміття. Останній конструкт позадкував, щоб набрати необхідну дистанцію для обстрілу свого знавіснілого ворога.
Перш ніж конструкт устиг плюнути кислотою, блискавично вискочили два масивні зазубрені кістяні гостряки й заввиграшки перекусили того навпіл.
Корпус конструкта відчайдушно смикався й силкувався повзти підлогою. Кислота розтеклася під ним ядучою калюжкою, роз’ївши тіла мертвих кактів довкола.
Глитай-нетля обмацувала в’язку гидь, що була її яйцями. Вона охала й голосила.
Айзек відповзав від нетлі, задкуючи до Седраха, який лежав, стогнав і кричав від болю.
У дзеркалах перед очима Айзек помітив, як нетля розвертається. Вона зашипіла, замиготів язик. Звірюка розправила крила й наближалася до Седраха.
Айзек відчайдушно намагався дотягнутися до нього, та намарно. Занадто пізно. Нетля знову промчала повз нього, й Айзек ще раз плавно повернувся до неї спиною, тримаючи хижака в полі зору.
Айзек із жахом побачив, як нетля поставила Седраха сторчма. У чоловіка закотилися очі. Весь у крові, він не пам’ятав себе від болю.
Чоловік почав сповзати по стіні. Нетля широко розкинула йому руки, а потім, так хутко, що Айзек і не помітив, проткнула зап’ястки Седраха двома довгими гострими пазурами, загнавши їх у цегляну кладку позаду нього, буквально пришпиливши свою жертву до стіни.
Седрах із Айзеком зайшлися криком.
Тварюка потяглася своїми квазі-людськими руками до очей Седраха. Айзек простогнав щось застережливе, та великий воїн вже нічого не розумів, лише гарячково махав головою, силкуючись побачити, чому так боліло.
Натомість він побачив крила нетлі.
Він раптом затих. Нетля, в якої все ще чаділа й тріскалася спина від нападу конструкта, нахилилася до своєї поживи.
Айзек відвів погляд. Він обережно відвернув голову, щоб не бачити, як чіпкий язик висмоктує розум та життя із Седрахового мозку. Айзек голосно зглитнув і, зціпивши зуби, поволі побрів на тремтячих ногах до діри в підлозі й до тунелю. Треба було вибиратися.
Він наполегливо ігнорував огидне цмакання, плямкання, вдоволене рохкання і «крап-крап-крап» слини чи крові, що долинало ззаду. Айзек сторожко рухався до єдиного виходу з кімнати.
Дійшовши, побачив, що кінець труби, приєднаної до його шолома, так і лежав біля стіни. Мовчки помолився. Його мисленнєвий екстракт потиху скрапував у кімнату. Глитай-нетля, вочевидь, знала, що десь поряд є ще одна розумна істота. Чим ближче Айзек був до тунелю, тим ближче був і до вихідного отвору труби. І тим серйознішим ставав ризик викриття.
І все ж скидалося на те, що йому щастило. Нетля так зосереджено годувалася, судячи з тріску тканин, нещадної наруги над бідним тілом Седраха, що не звертала уваги на перелякану постать позаду. Айзеку вдалося пройти повз істоту й дібратися до отвору в підлозі.
Він уже було наготувався тихенько зіскочити у темряву, де чекав на нього конструкт, і виповзти назовні, геть із цього кошмарного гнізда, коли відчув, як дрижить під ногами земля.
Айзек глянув униз.
З тунелю все загрозливіше лунало гупання кігтистих лап. Він одступив назад, нажаханий до краю. Під ногами дрібно дрижала цегельна кладка.
З тунелю вискочив шимпанзе-конструкт і зі страшенним гуркотом врізався у стіну. Він спробував відштовхнутися руками, перекинутися в повітрі, але не встиг — обидві руки відломилися від плечей.
Він силкувався встати, з рота валували стовпи диму й полум’я, та з тунелю вискочила інша нетля й протупотіла по голові конструкта, розваливши складні механізми.
Тварюка скочила до кімнати, і на якусь безжально довгу мить Айзек опинився прямо перед чудовиськом із розгорнутими крильми.
Хвиля жаху й безнадії відринула, коли Айзек усвідомив: нетля його не помітила й понеслася по трупах до розтрощених яєць.
Вона крутила головою на довгій гнучкій шиї і нервово виклацувала зубиськами, здавалося, від страху.
Айзек укотре злився зі стіною, зазираючи в дзеркала.
Друга нетля розтисла зуби й виплюнула звідти високий нерозбірливий виск. Інша потвора шумно зглитнула й відкинула пусте й непотрібне тіло Седраха. Потім разом із родичкою рушила до липких залишків сон-трути і яєць.
Нетлі розправили крила. Так і стояли, крило до крила, настовбурчивши усі вбивчі кінцівки, і чекали.
Айзек повільно заповз до отвору, не сміючи озирнутися, навіть подумати, чому істоти не зважають на нього. Позаду смішним хвостом зміїлася металева труба. Айзек зачудовано спостерігав у дзеркалах, як зарябіло повітря біля входу в тунель. Воно здригнулось, раптово розчахнулось, і поряд із ним опинився Ткач.
Айзек тільки ротом зіпав. Над ним нависав велетенський арахнід і позирав униз крізь Гроно блискучих очиськ. Нетлі наїжачилися.
...ПОХМУРІ Й ХМАРНІ ОСЬ ВИ ЯКІ... — залунав безпомилково знайомий голос в Айзекових вухах, особливо голосно — в покаліченому вусі.
— Ткач! — майже схлипнув чоловік.
Величезний павук підскочив і приземлився на чотири задні ноги. Руки-ножі витинали у повітрі складні візерунки.
...знайшов розбійника що рве світове сукно над бульбашкою ЗІ СКЛА І МИ ЗАТАНЦЮВАЛИ В КРОВОПРОЛИТНОМУ ТАНКУ КОЖНУ МИТЬ ВСЕ БІЛЬШ БУЙНОМУ Я НЕ МОЖУ ПЕРЕМОГТИ ДОКИ ЦІ ЧОТИРИ БОЯГУЗЛИВІ КУТИ СХОДЯТЬСЯ НАВКОЛО МЕНЕ... — промовив Ткач і посунув до своєї здобичі.
Айзек не міг ворухнутися. Він лише міг стояти й дивитися крізь уламки дзеркала на захопливу борню.
...ХОВАЙСЯ МАЛИЙ ТИ ЛОВКО РОЗРІВНЮЄШ СКЛАДКИ Й ЛАГОДИШ РОЗРИВИ ОДНА ВТРАПИЛА В ПАСТКУ КОЛИ ТЕБЕ НАМАГАЛАСЯ ПІЙМАТИ І ЗЛОМИЛАСЯ МОВ КОЛОС ТІКАЙ ДОКИ ЗГОРЬОВАНІ СЕСТРОБРАТТЯ КОМАШИНІ НЕ ПРИЙШЛИ ОПЛАКУВАТИ ПОГУБЛЕНЕ ТОБОЮ ПОТОМСТВО...
Вони йдуть, зрозумів Айзек. Ткач попереджав його, що нетлі відчули смерть яєць і поверталися (запізно) захищати гніздо.
Айзек вхопився за край тунелю, готовий щезнути в його імлі. Однак він затримався на декілька секунд, відкривши від несподіванки рота: Ткач боровся із нетлями.
Це була ява стихій, щось поза людським розумінням. Мерехтливі відблиски рогових лез, занадто стрімкі для людського ока, незмірно складний танок незчисленних кінцівок у різних вимірах. Бурхливі струмені крові різних кольорів і текстур заливали стіни й долівку, мертві тіла. На тлі покійників бетонною підлогою розливався та із шипінням палав хемічний вогонь. І весь цей час не припинявся наспівний павучий монолог.
...О ЯК КРОВ КИПИТЬ ШУМУЄ ПІНИТЬСЯ МЕНЕ ДУРМАНИТЬ ХМІЛЬ ЩО ЦІ ШАЛОКРИЛІ ВАРЯТЬ... — співав він.
Айзек не міг відвести очей. Творилося щось неймовірне. Нещадні випади й удари навідліг не припинялися, і нетлі цвьохкали у повітрі неймовірними язиками. Вони наносили ними блискавичні удари, доки Ткач рябів то в цій, то в іншій площині. Айзек бачив, як роздуваються й скорочуються черева чудовиськ, як вони торкаються язиками його живота й відлипають, мов п’яні, щоб у наступну мить вжалити сильніше.